Життя з піснею (до 100-річчя Ярослава Смеречанського)

jcm1На таку тему проведено мистецьку годину-спогад у Заліщицькій центральній районній бібліотеці, яку присвятили 105-ій річниці від дня народження Ярослава Васильовича Смеречанського – композитора, диригента, організатора хорових колективів, засновника дитячої музичної школи в Заліщиках, громадського діяча, члена Національної Ліги українських композиторів.

Бібліотекарі зібрали багато матеріалів про ювілянта, спогади колег-митців, викладачів, його учнів, хористів, рідних, відомих громадських активістів-просвітян, пам’ятні фотосвітлини із родинного архіву, а також із власних архівів осіб, які бережуть пам’ять про Ярослава Смеречанського.

Усі ці документи увійшли до книги «Маестро Наддністрянського краю», яку до 100-ліття від дня народження Митця видала центральна районна бібліотека за фінансової підтримки Заліщицької міської ради.

Епіграфом до книги взято слова В. Квітневого:

«Мої пісні, мов молитви,
Вони натхненні Божим духом.
Це найсвятіший Божий витвір,
Їх тільки серцем треба слухать».

У вступній статті «Струни скрипки, наче струни серця» Леся Смеречанська акцентує увагу на важливих біографічних відомостях про батька.

Народився Ярослав Смеречанський 18 квітня 1909 року у Коломиї. Музична обдарованість виявилася з дитинства, і родичі послали його вчитися грі на скрипці. Навчання у Заліщицькій учительській семінарії (1923-1928рр.) дозволило не тільки розкрити світогляд юнака, вдосконалити гру на скрипці, а також приділити особливу увагу співу.

Перші успіхи прийшли до Я. Смеречанського, юного диригента семінарійного хору. У той час директором семінарії був відомий письменник Осип Маковей, який не тільки поважав, а й любив свого учня за працьовитість і талант.

«Праця породила радість і успіхи», у цих словах Я. Смеречанського – його вдача, гаряча, самовіддана і водночас скромна натура. Всі люди, які його оточували, знають, скільки вміння, душі та праці віддав він для піднесення музичної культури свого народу. Його щиро любили і пам’ятають, бо струни скрипки відлунювали в ньому наче струни серця… А патріотичний дух зародився ще в юнацькі роки.

Організований ним хор брав участь у Лисенківському конкурсі в Львові в 1942 році і зайняв призове місце. Працюючи інспектором райвно і вчителем середньої школи, весь свій вільний час віддавав організації міських і сільських хорів. Одночасно в Заліщиках розпочав будівництво дитячої музичної школи, яку пізніше й очолив. Ярослав Васильович – організатор чоловічої хорової капели та хору хлопчиків у Заліщиках, хорових колективів у місті та селах Добрівляни, Торське, Колодрібка, Бедриківці.

Під час диригентської праці виявилася потреба нового репертуару, який Я. Смеречанський доповнював своїми оригінальними творами, обробками, гармонізаціями народних пісень.

У його творчому композиторському доробку понад 500 опусів – камерна інструментальна музика, твори для духового оркестру, скрипки, фортепіано, а також численні оригінальні твори, вокальні ансамблі, солоспіви на слова Т.Шевченка, І. Франка, М.Шашкевича, О.Маковея, М.Рильського, В.Сосюри. Весь доробок Маестро пройнятий інтонаціями народного мелосу, захоплює мелодійністю та оригінальністю мелодій.

Як педагог музичної школи по класу скрипки та організатор диригентських курсів виховав цілу плеяду учнів, що стали професійними музикантами, педагогами, які працюють у відомих колективах, навчальних закладах України та за кордоном. Музичними педагогами стали його доньки та онука.

У творчому доробку митця є вірші, складені для своєї ж музики, деякі прозові твори, своєрідні малюнки і картини, що визначають всебічно обдаровану людину. Він написав і видав свій підручник для сольфеджіо, розробив оригінальну методику гри на скрипці. Окрім народної – великий арсенал духовної його музики ( в тому числі Літургія), обробки народних пісень, власні пісні профашистського повстання, романси.

Зі спогадів дочки Лесі Смеречанської-Білас довідуємось, що її батько мав велику бібліотеку, у якій була література польською, німецькою, українською, російською мовами, бо володів ними. Міг вести дискусії на різні теми, був цікавим співбесідником.

Бібліотекарів особливо зацікавила особиста книжечка із записами прочитаних книг Ярославом Васильовичем, першу частину якої рідні передали на зберігання до краєзнавчого музею. Тому й вирішили ми продовжити збір матеріалів про композитора, громадянина-патріота, полум’яного шанувальника рідного слова і культури, організувавши мистецьку годину-спогад у бібліотеці.

Символічну свічу пам’яті запалив в той день Олексій Степанович Душинський, який розпочав спогади у бібліотечній вітальні «Літературні зустрічі» розповіддю про спільну працю у Заліщицькій музичній школі з Ярославом Васильовичем з 1968 року.

«Він був знаючим педагогом, але й прекрасним керівником колективу Я.В. Смеречанського дуже любили діти, бо був вимогливим, але й справедливим. Для нас, вчителів, він був не тільки митцем, але і людиною з гарною вдачею. На той час організовував конкурси для відбору учнів на навчання. Швидка хода, мистецький талант, вміння Ярослава Васильовича все робити професійно спонукало мене, як і багатьох інших педагогів, «поринути з головою» у творчу працю. Ми дорожили роботою, бо була вона високооплачуваною».

Ярема Іванович Будковський, теперішній директор Заліщицької музичної школи, також був у першому класі учнем Ярослава Васильовича, а далі продовжував навчання по класу скрипки у його дочки Даниїли Смеречанської.

До 100-літнього ювілею Маестро у 2009 році на музичній школі встановлено меморіальну дошку на його честь, а дух засновника і будівничого й сьогодні витає в колективі музшколи. Пам’ятними з історії життя родини Я.Смеречанського є відвідини його домівки і спілкування з мистецтвознавцями, композиторами, письменниками, кінорежисерами і відомими громадськими діячами.

Лілія Миколаївна Монич, член Національної спілки журналістів України, висловила вдячність організаторам за ініціативу творити велику справу – пошанування людей. «Ярослав Васильович був людиною з відкритим серцем для людей – у спілкуваннях і у творчій праці. Навчаючись у Заліщицькій середній школі ім.О.Маковея, я мала нагоду отримувати пам’ятні його уроки музики, співала у шкільному хорі під його керівництвом. Наш Вчитель був терплячим і людяним, покликаним і відданим музиці.

Лілія Миколаївна розповіла, як готуючи статтю до районної газети «Колос» про медсестру із 40-річним стажем дізналась про надзвичайну щедрість родини Смеречанських від Ганни Грисьо-Залуцької.

У 1947 році Ганна разом з родиною була переселена з Польщі до Заліщик, де з перших днів пізнала голод і злидні. Тоді дуже хотілось вижити, в цьому їй допомогла спочатку мати, а потім її дочка Катерина Кузняк-Смеречанська, дружина Ярослава Васильовича. Ганна Петрівна була вхожою до родини Смеречанських, у якій з нею щедро розділяли хліб-сіль, підтримували матеріально і духовно. За це вона щиро вдячна цій інтелігентній родині і долі, тому й тепер не пориває зв’язок з ними.

Л. М. Монич побажала всім присутнім частіше згадувати про людей, які плекали любов у серцях багатьох наддністрянців, за що заслуговують на нашу довгу і вічну пам’ять про них.

Віра Петрівна Настюк-Панчак, уродженка Заліщик, поділилась своїми спогадами про родину Ярослава Смеречанського. Коли організувалась музична школа, Ярослав Васильович рекомендував їй навчатись музиці, але, відвідуючи перші заняття, дівчина відчула, що з цього у неї нічого не вийде, тому тільки співала у шкільному хорі. Дружила з дочками Я.В. Смеречанського, часто бувала у їх домівці. Дружина Я.Смеречанського по-материнськи відносилась до сусідської дівчини Віри, вчасно підмітила її здібності до малювання і порекомендувала вчитися. До тепер завдячує їй В. П. Панчак за пораду і допомогу у здобутті професії в Косівському художньому училищі.

Віталій Каспрук, науковий працівник Заліщицького краєзнавчого музею розповів про деякі експонати, які передала родина із домашнього архіву Смеречанських.

Бібліограф Марія Рудик назвала важливі дати у біографії Я. В. Смеречанського і прочитала поетичну присвяту «Маестро» Василя Дрозда.

jsm2На могилу митця лягли в той день перші весняні квіти.

А завершити цю розповідь хочеться словами тернопільського поета Петра Тимочка:
Тож схилімо голову сьогодні
Перед тим, хто вів нас в майбуття,
За його пориви благородні,
За його подвижницьке життя

Ваш коментар буде першим

Залишити коментар

Ваш email не буде показано.