Весна волі. Літературна година до 160-річчя скасування кріпацтва в Галичині

Як всенародне свято відзначали в Галичині день знесення панщини 3 (15) травня 1848 року. „Дня 3 (15) Мая обходить наш народ по многих селах пам’ятку знесення панщини, – писав Іван Франко. – Се велике свято і повинно стати всенародним, правдиво хлопським святом. Чим більше буде наш народ доходити до свідомості своїх прав і інтересів, тим величніше буде обходити пам’ятку того дня, що дав йому можливість розвою, дав йому людську і господарську свободу”.

Протягом кількох віків кріпацтво було страшним тягарем для галицького селянства. Тяжка експлуатація, повне безправ’я, повсякденні злидні і голод були його постійними супутниками. У першій половині XIX століття, коли панщинно –кріпосницьке визискування досягло крайніх меж, галицьке селянство піднялося на боротьбу за свої права. У липні – серпні 1838 року селянські заворушення відбулися у Старих Заліщиках, Добровлянах, Бедриківцях, Жиравці, Угриньківцях, Хартонівцях, Товстому, Лисівцях, Мишкові, Новосіллі, Лисичниках. На придушення антифеодальних виступів було кинуто військові загони.

Селянство продовжувало жити в неволі. І ось настав 1848 рік. Європою прокотилася хвиля революцій – так звана „весна народів”. Не обминула вона і Австрійську Монархію.

Ситуація загострилася. Внаслідок революційно –демократичних подій цісар Фердинанд I 16 квітня підписав патент про знесення панщини, 22 та 23 квітня, на Великдень, він був оголошений народові: з 3 (15) травня „всі панщинні роботи і підданські данини скасовуються”, а лісами і пасовищами, які ще залишилися у поміщиків, селяни користуватимуться на основі „добровільної угоди”.

Найбільш спричинилися до знесення панщини в Галичині перша політична організація – Головна Руська Рада, заснована галицькими русинами. У 1848 році вона звернулася до галичан з відозвою ознаменувати першу річницю скасування кріпосного права встановленням пам’ятних хрестів, насадженням коло них лип.

Починаючи з 1849 року, день 15 травня (в XX столітті – 16 травня) щороку відзначається як всенародне свято. Люди намагалися увічнити пам’ять про кінець кріпацької неволі. Народні майстри споруджували пам’ятники з каменю, заліза або дуба на кошти, зібрані серед селян. Кам’яні пам’ятники завершувалися кам’яним або залізним хрестом. Ставили їх в річниці скасування кріпацтва. До кінця XIX століття таких пам’ятників у Галичині було 1,5 тисячі.

Відкриття їх відбувалося дуже урочисто, нерідко в супроводі сповнених народного гумору, театралізованих вистав. Часто під пам’ятниками селяни закопували реєстри повинностей, нагаї і батоги, якими їх били на панщині, або пляшку з горілкою –символ ганебного середньовічного права феодалів на споювання кріпаків. Інколи селяни вішали на дереві символічне опудало панщини, а потім хоронили його і могилу обсаджували липами.

З давнини до наших днів дійшли перекази про спорудження пам’ятників знесення панщини на Заліщанщині. У Колодрібці люди з радістю зносили коло церкви плуги , коси, серпи, сапи, вила. Все це скидали на купу й на ній насипали могилу, обмурували камінням і поставили кам’яний хрест. У Мишкові під хрестом скасування кріпацтва закопали нагайки й ослін, на якому били кріпаків по суботах. Це биття називалося „субітки”. Малі провини кріпака збирали протягом тижня і в суботу пан нагайками платив за роботу на ослоні.

Здебільшого на постаментах памятників викарбувано напис: „З травня 1848. Пам’ятка даної свободи”. В Поділлі пам’ятник мав вигляд кам’яного хреста з Розп’яттям і написом (переклад з церковнослов’янської): „Це знамення хреста святого споруджено і на ньому зображення розп’ятого Спасителя світу в пам’ять наданої конституційної свободи і звільнення від панщини в день 3 травня 1848”. У Червонограді біля Ниркова пам’ятник зображав фігуру Божої Матері і знаходився біля водоспаду. В Товстому пам’ятник був на місці, де пан вбив кріпака. Один з найкращих пам`ятників знесення панщини є у Винятинцях на церковному подвір’ї. На кам’яному хресті вибито віршовані рядки:

„Сіє знаменіє
Смерти побєда
Неволи конець
А намь надежда
Же щезне бэда
Эслі оумни
Честні и чемні всєгда.
Стоить
В Громади
Аби знали
Правнуки жего
Жего если знесли
Розковани руки”.

У Хмелеві хрест скасування кріпацтва споруджено, правдоподібно, за участю діяча „Руської Трійці” Якова Головацького, котрий працював тут священиком.

Всенародно у 1898 році відзначали 50-річчя знесення панщини. 7 травня у Львові на засіданні Головної Ради було створено громадський комітет. А згодом – в усіх великих містах Галичини. У повітах збирали віча, організовували походи до пам’ятних хрестів, закладали нові хрести, у церквах проходили богослужіння.

Велелюдний похід до хреста волі організували у Заліщиках. До речі, цей пам’ятник знаходиться на кладовищі поблизу могили Осипа Маковея. На його постаменті написано: „В пам’ять даної свободи 3 Мая 1848”. У Лисичниках хрест був на толоці, обгороджений муром, з посадженими в чотирьох кутах липами. В день богослужебної відправи селяни клали столик коло хреста. На стіл зносили їжу. 10-20 чоловіків і жінок розпочинали забаву після молитви за померлих своїх предків, що гинули в тяжкім ярмі панщини. Були тут і старенькі люди, що згадували лихі часи кріпацької неволі. Від сполудня до темної ночі селяни веселилися, співали і танцювали.

Так було з року в рік. Після 1939-го святкування були заборонені, багато пам’ятних хрестів по-варварськи знищено.

Милують очі перехожих старі хрести знесення панщини у Зеленому Гаю, Добровлянах, Бедриківцях, Угриньківцях, Лисичниках, Мишкові, Іване – Золотому й Колодрібці. Привертає увагу відреставрований з уламків хрест у Летячому. Нові пам`ятники, на місці знищених, споруджено у Касперівцях, устячку, Товстому, Солоному, Новосілці та інших селах Заліщанщини.

Обмаєні зіллям, жовто – голубими стрічками, стоять край доріг, на сільських майданах хрести волі. І стоятимуть вічно, бо це наша історія, пам’ять і біль. І йтимуть до хрестів люди, бо дорога до них – це дорога до Вільної, Суверенної і Незалежної України.

Василь Олійник,
директор краєзнавчого музею.

Ваш коментар буде першим

Залишити коментар

Ваш email не буде показано.