«Суспільно – політична ситуація в Україні кінця ХVII початку XVIII ст.»

У березні 1917 року на території України розгорнулася національно-демократична революція, відновився державний процес, який очолила Центральна Рада. Мільйони жителів України відчули пробудження національної свідомості, придушеної століттями перебування у складі Російської імперії.

Чотири універсали Центральної Ради знаменували собою складний і суперечливий шлях України до державної незалежності. Першим універсалом була проголошена автономія України. Другий був вимушений відступ на шляху державотворення. Третім – проголошувалася Українська Народна Республіка – автономна частина Росії. Четвертим – самостійність України.

Але перша у 20 столітті спроба українського народу створити власну демократичну державу, наштовхнулась на великі перешкоди.

Крути – один з найтрагічніших символів національного поступу українців до власної державності.

Крути – це символ і віра.

Крути – це безвихідь і бездумність. Наш поступ до Круг – довжиною у 250 років,- кожен з яких був роком нашої боротьби за соборність і незалежність. У цій борні ми завжди втрачали кращих, розумніших, порядніших, тих, хто ніколи не корився неволі, подаючи приклад непокори та приклад жертовності прийдешнім поколінням. Така жертовність завжди мала і матиме надалі непересічне значення. Саме тому ми частіше відзначаємо не перемоги, а трагедії та поразки на тернистому шляху нашої історії. І саме з цієї точки зору можна говорити про Крути як про символ Української національної революції. Ще зовсім недавно ми пропускали цю подію повз свою історичну пам’ять, двокольорність якої сягає від Жовтих Вод до Полтави. Тепер же до нас приходить усвідомлення того, що ціла доба нашої історії, започаткована 1917 роком, пройшла під знаком Крути.

Сьогодні ми не лише відкрили для себе заборонену донедавна сторінку своєї історії, але й намагаємось оцінити її неупереджено. Багато хто з нас замислюється над питанням, чому сталася ця трагедія, де її витоки та чи не можна було уникнути жертв, цих молодих “лицарів абсурду”?

Саме так героїв Крут назвав студент-дослідник Пенсільванського університету. Людина, далека від України та її народу, прийшла до мудрого висновку, що, не дивлячись на поразки всіх сплесків українського національно-визвольного руху за період після Хмельниччини, українцям вдалося зберегти свою гідність, хоч це часто й робила “жменька людей”. І справді, 29 січня 1918 року така чергово “жменька” у черговий раз прийшла на порятунок не Центральної ради, ні. Ці “лицарі абсурду” рятували честь своєї Батьківщини, а також відстоювали на невеличкій залізничній станції своє право і право своїх нащадків мати не просто державу, а свою рідну, вистраждану і таку бажану Українську Державу. Ось тому перед ними й постало питання: як можна здати Київ без жодного наступу ? Відповіддю на це питання стала їх жертовна загибель. Цей крок самопожертви заради ідеї вплинув на кращу, на найсвідомішу частину нації генетично. Дійсно, з цією впевненістю можна стверджувати, що саме з 29 січня бере початок новий тип українця. Чому? Та саме тому, що у цьому локальному епізоді маштабних визвольних змагань сфокусувалася українська ідея. З упевненістю можна стверджувати, що Крути змінили світогляд української нації. Вона ніби прокинулася після багатовікового летаргічного сну, але прокинулася раптово, без тривалої підготовки цього пробудження і це засвідчив М. Грушевський своєю жалобною промовою на похованні молодих звитяжців. Ніби намагаючись якомога точніше виразити новий дух оновленої революційним ураганом нації, ніби сам прокидаючись після тривалої летаргії, Голова УЦР скаже: “Після того, що сталося, з Росією… Україні не по дорозі”.

Не можна також обійти мовчанкою й ще одну частину трагедії молодого українського покоління зразка 1918 року. Річ у тім, що напередодні крутянської трагедії сталася ще одна, але вже у Києві, під час повстання, центром якого вдруге стає завод “Арсенал”. Тільки там молодих українців вбивали не російські матроси та збільшовизовані китайці, а такі ж самі українці, але вже під вигуки “Смерть московським палачам!” та “Кари московським катам !” І ця трагедія своєю жорстокістю аж ніяк не поступається Кругам. Так що ж відбувалося тоді у далекому від нас січні 1918 року ? Що це було?.. Помста? Тому чому ж така жорстока і сліпа? Чому кров була мірилом помсти і справедливості? Та чи й була справедливістю загибель молоді, майбуття нації?

По-перше, це була громадянська війна. По-друге, вона була обтяжена постійними втручаннями і далеких від України держав, і найближчих її сусідів. Тому, зрозумівши тодішні українські реалії, зазначені дві трагедії, можна об’єднати в одну-єдину і пояснити частково розбратом, який панував у той час серед українців. І як тут не згадати період “Руїни”, коли нищилася тільки-но створена козацька держава. Доречно буде також пригадати і першу половину ХУШ і, насамперед, бунтівливого Мазепу, трагедією якою стала політична самотність.

Звідси напрошується висновок: всі наші звитяжці, всі наші патріоти, всі наші достойники, всі українці, що полягли у визвольних змаганнях по обидва боки барикад, мають лежати у братських могилах. І кожен українець, чи то “західняк”, чи “східняк” має усвідомити, що всі жалобні пагорби – наша пам’ять. Вона має жити хоча б задля того, щоб такого більше не сталося, і щоб держава Українська була одна-єдина для всіх, хто живе в ній, працює на її благо та відчуває себе її громадянином. І це має замирити нашу історичну пам’ять раз і назавжди. ‘З’ясувавши питання доцільності, ми маємо визначити причини української січневої трагедії 1918 року. Для цього нам треба ще раз уважніше придивитися до перебігу тих подій.

“Енциклопедія Українознавства” повідомляє нам, що “Крути – залізнична станція на Чернігівщині на лінії Москва-Бахмач-Київ, відома з українських боїв у січні 1918 року перед наступом більшовиків на Київ. Тут 29 січня відбувся бій сотні Юнацької школи ім. гетьмана Б. Хмельницького, сотні студентського куреня Січових Стрільців та чоти Гайдамаків.

Загальна чисельність військ, які прибули з Росії у грудні 1917р. – січні 1918 р., становила близько 60 тис. Це були частини регулярної російської армії, що перейшли на бік більшовиків, червоногвардійці Москви, Петрограда та інших міст Росії, загони моряків, допомогу їм надавали місцеві більшовики, які спиралися на підтримку добре озброєних загонів Червоної гвардії. Зосереджені вони були, головним чином, на Донбасі, Катеринославщині, у великих містах Лівобережжя і Півдня.

Керівне ядро центру в Україні складали В. Антонов-Овсієнко, М. Муравйов, Г. Орджонікідзе, який прибув до Харкова у другій половині грудня 1917р. їм підпорядковувалися всі більшовицькі сили в Україні.

Напередодні наступу більшовиків Центральна Рада перебувала в надто складному становищі. Більшість тилових зукраїнізованих військових частин, що свого часу заявили про підтримку Ради,повернулися додому,або,деморалізовані досить успішної більшовицькою агітацією,дотримувалися нейтральної позиції. Деякі перейшли на бік більшовиків. Ось чому головною опорою Ради стали підрозділи Вільного козацтва і добровольчі формування, які створювалися вже в ході війни. Найголовнішими з них були: Гайдамацький кіш Слобідської України під командуванням С. Петлюри, Галицький курінь Січових стрільців під командуванням Коновальця, підрозділи генералів Удовиченка та Прісовського, сотника Ковенка та ін. Війська УНР чисельністю не поступалися червоним. Але частини, вірні Центральній Раді, були розпорошенні по всій Україні, у той час як більшовицькі війська діяли на стратегічних напрямках.

Українці до Крут, це не післякрутянські українці. Останніх ще довго буде мучити сумління та розпач.

Для чого нам пам’ятати Крути? Сьогодні хрест на пагорбі під Крутами – це символ. Він має нагадувати кожному з нас, що є події та вчинки, яких пробачити чи забути не можна. І чим краще ми це усвідомимо, тим менше у нашому житті буде таких трагічних несподіванок.

Вогнем своїх сердець, принесених на вівтар боротьби, освітили шлях прийдешнім поколінням, намагались стати для них найточнішим дороговказом, за який заплачено найдорожчу ціну.

Ваш коментар буде першим

Залишити коментар

Ваш email не буде показано.