Сценарій проведення зустрічі воїнів-афганців району «Обпалені війною. Афганістан».

15 лютого 2010 року,
читальна зала
центральної бібліотеки

Оформлення зали:
В центрі на журнальних столах книги, газетні статті, матеріали про воїнів-афганців району, крилаті вислови про учасників бойових дій. За столом (ліворуч) – керівник районної організації воїнів-афганців С. Стасюк, голова районної ради В.П.Чухрій, голова районної держадміністрації Я. М. Навольський, міський голова В.С. Бенев`ят.
За столиком (праворуч) ведуча зустрічі, директор ЦБС О. Тракало і автор-упорядник книг «Книга пам`яті Афганістан 1979-1989 роки» та «Обпалені війною. Афганістан 1979-1989 роки», учасник бойових дій В. А. Погорецький,С.В. Гнида, вчителька Заліщицької ЗОШ І-ІІІ ст., автор статті про В. Луб`янського. Присутні в залі учасники бойових дій сидять за столами, які складені у формі колоска.

Звучить мелодія (у записі).

Виходить Людмила Григор і Максим Гриненко – читці поетичної присвяти «Афганістан».

АФГАНІСТАН
(присвячується моєму тату і усім, хто проходив
військову службу в Афганістані)
Афганістан – ти край війни і крові,
тих молодих завзятих юнаків,
в котрих у грудях полум’я любові,
горить допоки дух їх не дотлів.
Афганістан – проклятий ти батьками,
всіх тих синів, котрих ти вербував.
Бо їх серця скривавлені ножами,
у кожну мить, як воїн помирав.
За що ж боролись, що там здобували?
Добробут, волю, Боже, це ж вуаль?
Прокляті битви, що життя ламали,
несли в собі лиш сльози і печаль.
Афганські гори, кров’ю, ви, омиті,
тих юних тіл, що гинули в бою.
І, ви пекельні, горем оповиті,
а мертвим душам місце у раю.
Ви відчували запах смерті в битві,
і кожен спраглий подих до життя,
жага і віра, сплетені в молитві,
думки юнців, їх щире каяття.
Афганістан – твоя війна це сльози,
братів, сестер і ледь живих батьків,
жахлива спека і страшні морози,
навіки в пам’яті відважних юнаків.
Пройшли роки, війну ж ту не забути,
бо кожен воїн, що вернувсь живим
згадає тих кого не повернути
бо й вірний друг там згинув молодим.
22.01.2009

Вступне слово ведучої заходу Ольги Тракало, директора ЦБС
Доброго дня, шановні гості бібліотечної вітальні «Літературні зустрічі». Сьогодні 21-річниця виведення військ колишнього Радянського Союзу з Афганістану. Цей дань вважаємо Днем пам’яті.

Афганська війна – ще одна сумна сторінка нашої історії, брудна, неоголошена… Та хіба війни бувають чистими? Вона як усі попередні, несла смерть, каліцтво, одягнула в жалобу тисячі сердець, материнських сердець. У війни безжальні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика. Сьогодні ми зібрались тут, щоб згадати імена учасників бойових дій і щоб пом`янути тих, які загинули в афганській війні, яка назавжди залишиться болем у серцях нашого народу. Час і досі не загоїв рани. Назавжди залишиться болем у серцях нашого народу сумна статистика: 160 тисячам наших земляків, яким судилося пройти це жорстоке випробування. 3383 із них повернулися додому в цинкових трунах. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни і пам’ятати кожного із тих, хто в 20, 30 років став свідком і учасником воєнних подій.

Посивіли завчасно ви, хлопці – афганці. Спілкуючись з вами, дізнаємось, що ще й досі йдете в тривожних снах у бій, затуляючи від куль один одного. Відчуваємо, як важко вам і досі повертатися до цих чорних сторінок у вашому житті, а ще важче вирвати їх, знищити і забути. Сумна статистика: 12 тисяч залишилися інвалідами, понад 100 тисяч живуть і житимуть із невиліковними хворобами, 86 українських юнаків – у полоні, більшість з яких за плином часу можна вважати такими, що пропали безвісти.

Війна – це не тільки бої, героїзм і подвиг. Це важкі людські страждання, нелюдські випробування, це смерть багатьох людей. Війна – це горе не однієї людини, а цілого періоду. Війна закінчилася. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями, але найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є життя.

Запрошуємо до виступу голову Заліщицької районної ради В. П. Чухрія.

«Афганістан» – читає Дюжок Галина
М. Малиновський
Хто ж відповість?
Як захлинався бій останній
І ущухав вогонь атак,
Упав юнак в Афганістані –
Двадцятирічний мій земляк.
Упав, з очей спадали зорі,
Темніла неба пелена…
О, Боже мій, що тільки творить
Людьми придумана війна!
Війна в наш дім проникла тихо,
Згасивши тисячі життів
І залишили біль і лихо
Печалі вдів і матерів.
Хто ж відповість за юні долі
У крові викупаний стяг?
Коли і як приспати болі
В людських зневірених серцях…
А, може, скажуть кладовища
Устами жадібних троянд,
Чом дев’ять літ там юність нищив
Для нас чужий Афганістан.

Шановні земляки! Ми знаємо, що і досі не можете забути тих страхіть. Над вашими головами свистіли кулі. Кожна хвилинка вашого життя могла стати останньою, але вам випало щастя вижити. В цей день до вас звертається голова райдержадміністрації Я.М. Навольський.

«Присвята» – читає Орищук Іван.

Присвята
На гори смутком тінь лягає.
Заходить сонце в далині.
Сльозами землю дощ вмиває,
В чужій, далекій стороні.
Не лише дощ, афганські траси,
Политі кров’ю і свинцем.
Розбиті, зранені фугасом,
Немов покарані Творцем.
Обіч доріг металу груди.
Помічені страшним вогнем.
До неба скалять чорні зуби: –
“Ми не помремо, не помрем!”
Події звискують, мов кулі.
У снах приходять, мов кіно.
Тривожні дні, давно минулі,
Я вас згадаю все одно!

Роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті імена воїнів-афганців. Схиляємо ж голову перед світлою пам`яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя. Прошу встати й вшанувати пам’ять про загиблих хвилиною мовчання!

Вед.
Запалимо свічу пам’яті про мужніх і дорогих синів України, яким судилось увійти в безсмертя. (свічу запалює колишній воїн-афганець)

Запрошуємо до слова міського голову В. С. Бенев`ята.

Вед.
Ми живемо і за тих, хто поліг в Афганістані, в його ущелинах, знаємо як нелегко тим, хто прикутий до інвалідного візка. Ми у вічному боргу перед Вами і перед Вашими рідними – батьками і дітьми.

Сьогодні про афганську війну пишуть книги, створюють фільми, учасникам тих важких жахливих подій присвячують поезії, пісні, поеми. Але ніхто не може творити пам’ять так, як роблять це самі учасники подій, котрі у 80-х роках минулого століття пройшли через жорстоке пекло афганської війни.

Маю за честь повідомити, що на наше запрошення відгукнувся Володимир Погорецький, учасник бойових дій в Афганістані, редактор і упорядник книги пам`яті «Афганістан 1979-1989 роки» і другої монументальної праці «Обпалені війною. Афганістан 1979-1989 роки», член Національної Спілки письменників України і Національної Спілки журналістів України, кавалер Ордена «За заслуги», редактор журналу «Золота пектораль». Його книга «Обпалені війною. Афганістан 1979-1989 роки» – Тернопіль: Астон, 2009. – 479с. – це дарунок автора-упорядника для нашої бібліотеки.

Книга видана у 2009 році до 20-річчя виведення військ з Афганістану і розповідає про долі, подвиги та загибель наших земляків на афганській війні, які, залишаючись вірними військовій присязі, брали участь у бойових діях на території Афганістану, а також засвідчує яскраві приклади героїзму та мужності наших солдатів, увіковічнює імена усіх тернополян, учасників тієї неоголошеної війни (1979-1989 р.р.)

Матеріали зібрані учасниками тих подій – воїнами-афганцями, як данина пам’яті побратимам, полеглим у жорстокому бою та працівниками обласної і районних адміністрацій, іншими небайдужими людьми, яким також обпалює серце жорстока правда про афганську війну.

Матеріали згруповані у 5-ти розділах:
– «Країна кривавих полів» (Історія Афганістану)
– «Жорстокі жорна неоголошеної війни» (Як все починалось)
– «Крило скорботної пам’яті» (Згадаймо душ при світлі імена)
– «Ті спогади, то вічний серця біль» (Дорогами сліз і болю)
– «На їхню долю випала війна» (Прізвища усіх учасників війни)
На стор. 40. – Головецький Володимир Ярославович (1966-1985рр.) с. Свершківці. Стаття «Обірваною стежиною долі», автор Віра Романюк. На стор. 105. Луб`янський Валерій Михайлович (1961-1980 рр.) м. Заліщики. Стаття «Незгасна пам’ять» с. 106-107, автор Світлана Гнида.

«Знівечені долі», «Спалах життя», «Приречені на смерть», «Чорне крило війни», «Недоспівана пісня життя», «Сиві пасма гіркоти», «У наших серцях афганський біль», «Незатертий біль серця», – такі образні і хвилюючі серця назви мають матеріали про буремні роки і події в Афганістані.
( Ведуча зачитує текст «Шановний Воїне – «афганцю…» з книги «Обпалені війною. Афганістан (1979-1989)», с. 170)
Твою юність обпалила війна. З дня у день Ти мужньо дивився в очі смерті, ризикуючи своїм життям. Ціну йому Ти добре знаєш і тому, що пізнав гіркоту втрати своїх друзів.
Двадцять літ минає з того часу, коли війна закінчилась для тебе, і Ти повернувся на Батьківщину.
Однак, у снах Ти часто повертаєшся туди, де розривалися снаряди, летіли під укіс бронетранспортери, де проливалася кров твоїх побратимів.
І ще не загоїлись Твої рани, і Ти ще там, у бою.
Ти гідно виконав свій ратний обов’язок, і не Твоя вина, що війна в країні обпалених гір і пісків була неправедною.
Вірю, що так же чесно, як і виконував свій ратний подвиг, Ти віддаватимеш нині свою енергію на розвиток і зміцнення України, яка здобула незалежність.
Нехай щастить Тобі у цьому друже!
Щиро зичу Тобі і Твоїм рідним та близьким добра, щастя і миру!
Схиляю голову перед Твоєю мужністю.

(Авторські поетичні присвяти учасникам бойових дій та їх матерям прочитав Петро Мельник, член НСЖ України. Із вдячним словом до організаторів зустрічі від імені воїнів-афганців району висловив В`ячеслав Горбенко.)

Вед. Нехай же ніколи не зазнають війни Ваші сини! Не схилять скорботної голови біля «чорного тюльпана» Ваші діти і внуки.

Вище підіймаймо стяг Пам’яті! Щоб ніхто в світі не зміг зробити вигляду, ніби він забув, як втрачали найдорожчих людей, забув, як чекали першого дня без війни.

Вед.
Шановні друзі! На цьому наша зустріч закінчується. Низький уклін Вам, воїни-афганці від усіх земляків. Бажаємо усім Вам здоров’я, щастя, миру, злагоди, добробуту. Дякуємо, що Ви до нас завітали і згадали події, які не можна забути.

Ваш коментар буде першим

Залишити коментар

Ваш email не буде показано.