Сценарій літературного вечора «Гірська орлиця» (До 145-річчя від дня народження О. Кобилянської)

На сцені портрет О. Кобилянської, прикрашений вишитими рушниками. На столику букет квітів або ваза з колосками пшениці або кетягами калини. Вечір відкриває юнак у гуцульському одязі.

1 ведучий.

О. Ю. Кобилянська – класик української літератури кінця ХІХ поч. ХХ століть, гірська орлиця нашої літератури, сучасниця Івана Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Маковея.

В українську літературу ввійшла, пройшовши тернистий шлях, сповнений наполегливої праці, зростаючи в багатодітній родині дрібного службовця в маленькому містечку Гура – Гумора, в Кімполунзі, Сучаві. При неповній середній освіті стала високоосвіченою для свого часу жінкою.

Долаючи зневіру, позбавлена особистого щастя, О. Кобилянська самотужки шукала стежки до свого знедоленого люду і стала в літературі виразником його прагнень і сподівань, взявши на озброєння його мову.

2 ведучий.

О. Кобилянська починала свою творчість німецькою мовою, потім писала польською мовою, але на її життєвому шляху відбулася зустріч з українським постом Миколою Устияновичем – і він став її ідеалом, а потім Ольга Юліанівна познайомилась з Софією Окуневською – однією з найосвіченіших жінок Австрії, – яка і переконала Ольгу Кобилянську писати для свого народу по-українськи. Саме через Софію Окуневську, Наталю Кобринську, Івана Франка, Осипа Маковея йшли наближення О. Кобилянської до української літератури.

1 ведучий.

І з верховіть Карпатських гір злинула буковинська орлиця, стала всеукраїнською письменницею. Своїми повістями, оповіданнями, новелами і публіцистичними статтями вона зайняла гідне місце в українській літературі. Кращі її твори перекладено на багато мов, а такі твори, як «У неділю рано зілля копала», «Земля», «Царівна» екранізовані, із великим успіхом ішли в театрах нашої країни та за кордоном. І сьогодні, в день роковин О. Кобилянської хочеться доземно уклонитися пам’яті великої письменниці. Бо дороге, близьке її слово нам, її нащадкам.

Згадайте предків своїх, щоб історія перед вами не згасла, І золотої книжки не згубіть – Заповідала О. Кобилянська

2 ведучий.

Вдома Ольга завжди була зайнята хатньою роботою – батьки хворіли, а родина – велика. Тож коли виїздила кудись, хоч недалеко, жадібно вбирала всі враження, щоб потім перевтілювати їх у художні образи.

1 ведучий.

Про Стефаника почула від подруги Софії Окуневської. Він заходив до Софії в Чернівцях, коли саме там готувалась до видання його збірка «Синя книжечка». Відвідав Ольгу в Белелуї. Замкнута і небалакуча, відчувала піднесення під час довгої прогулянки в саду, коли сиділи на березовій лаві чи ходили поміж дерев. Скісне проміння, пробивалось крізь гілля яблунь і слив, розкидало на траві зелені візерунки. Очі Стефаника світились приязно до неї, його міцна постава здавалася могутньою постаттю.

Ольга Юліанівна схвильовано згадує ту зустріч: (О. Ю. Кобилянська – висока, у довгому теплому платті з шаллю на плечах, волосся укладене на голові віночком, а в руках біла квітка)

«… Давно се було, як були ми ще молоді, як одного разу перебувала я під час феєрії в селі Белелуї, у моїх свояків Сінгалевичів, а ти прийшов відвідати мене, ми ходили довго по гарнім саді і оглядали розкішний зільник під вікнами приходства. Про що говорили – не пригадую… може про літературу і писання.

Ми були трохи змішані, з зільника подала я тобі якусь білу квіточку з-поміж широкого буйного листя, що пахла сп’яняючим запахом, прощаючись ти пообіцяв, що відвідаєш мене в скорі, бо я не мала довго оставатися в Белелуї, але ти не заходив вже ані раз, ані другий, ані третій. Одна наша спільна «товаришка» над’їхала і ти мусів її відвідати».

2 ведучий.

Доля подарувала О. Кобилянській зустрічі і знайомство з Іваном Франком, Михайлом Павликом, Василем Стефаником, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Осипом Маковеєм.

Про дружбу з Маковеєм О. Кобилянська пише в листі до нього:

(О. Кобилянська читає листа):
Я ні в кого тебе не вкраду,
Бо украдене – лихо віщує,
Нащо знати тобі ту біду,
Від якої ніхто не врятує!

Бо й у мене є інше життя,
Найдорожче од всього на світі.
Та любитиму кожен твій день.
Кожну ніч, і світанок, і вечір,
Жаль свій виповім я для людей,
Що мене порятують від втечі.

Будуть люди той жаль берегти,
Мов перлину ні з чим незрівнянну
І підете ви з ним у світи,
Як «Царівна»моя нездоланна
З ран любові до мене зійде
Цвіт ромена і золото жита,
І моління душі золоте,
В темні вени життя перелите.

1 ведучий.

Власна бібліотека письменниці була невеликою, нараховувала 350 томів, серед них були твори українських і російських письменників: Панаса Мирного, Марка Вовчка, Олександра Пушкіна, а також твори Гете, Шекспіра, Данте, Гомера. І з-під її пера з’являються власні твори, які згодом починають друкуватися. У 30-х роках в Україні почався випуск дев’ятитомного видання письменниці.

[На честь цього учень читає вірш «Ользі Кобилянській» Олександра Олеся]

Привіт, уклін низький Вам, пані,
Колись давно, колись в тумані,
На скелях, де живуть орли,
Коли ще тільки розвиднялось
Ви гіацинтною ніваліс
В пустелі білій розцвітали.
І сорок років з гір високих
Рої пелюсток синьооких
Ловили ми серед долин.
А мрії линули в простори,
Туди, туди, де сині гори
До неосяжних верховин,
Спасибі ж Вам, що в час розлуки,
Ми в рогу все ж здіймали руки
І не кляли життя й землі…
Стояла мряка над землею
А ми очима і душею,
Ловили промені у млі.

2 ведучий.
Великий вплив також на Ольгу Кобилянську мали буковинські пісні, які любили і часто співали в сім’ї. серед них:

«Ой ти дівчино зарученая».

Любили слухати й співати жартівливі пісні.

«І шумить і гуде»

Особливо ж полюбили пісні про минуле нашого народу, про Лук’яна Кобилицю, Олексу Довбуша. (Звучить пісня про Олексу Довбуша).

1 ведучий.

А в довоєнний час Ольгу Кобилянську відвідують Натан Рибак, Юрій Яновський, Микола Бажан, Петро Панч, Андрій Малишко. Саме він у записнику письменниці у 1940 році написав:
Орлиці гір зелених Буковини
Привіт од пісні й серця, що цвіте,
Й звучить над краєм вільним соколино
Про наших днів майбутнє золоте.
Живіть, творіть ще довгі світлі роки,
Цвітіть, як день, у морі простий, щирий спів
Орлиця гір, безсмертна, сонцеока!

2 ведучий.

Ніжно й мило відгукується на 55-річчя літературної діяльності Ольги Кобилянської в 1940 році Павло Тичина.
І ти, найкраща, жінко, героїчна,
Прекрасна Ольго! Духа не вгаси!
Як не вгашала ти ніколи! Стрічная,
Тобі любов од нас! Ти воскреси
Нам діяння народу: одвічная
Ти ж наша сила славна – бо єси!

1 ведучий.

Та 21 березня 1942 р. Ольги Юліанівни не стало. Світ дізнався про її смерть через 2,5 тижні. Власті заборонили опубліковувати некролог українською мовою та промови над могилою.

Учень читає вірш.

2 ведучий.

Коли ховали її, над могилою звучала улюблена пісня Ольги Юліанівни на слова Б. Лепкого «Чуєш, брате мій».

Завершальне слово про життя і творчість Ольги Кобилянської.

Співець буковинського краю
Згадайте предків своїх;
Щоб історія перед вами не згасла
І золото нитки не згубіть.
О. Кобилянська

Я хотіла б, щоб всі українці були орлами.
О. Кобилянська.

Усі мої думки тобі, народе вільний, і пісня
серця, музика душі тобі!
О. Кобилянська.

Все, що до зверхнього життя робило коли
глибше враження на мене, переробляла моя душа.
О. Кобилянська.

Моє життя було б пуста хата, коли б я не могла більше працювати.
О. Кобилянська.

Ольга Кобилянська була великою письменницею, бо час нічого не заподіяв її творам, а тільки утвердив їх у нашому народі, приніс їх у новий світ такими ж великими, самобутніми і неповторними, якими вони були зразу ж після своєї появи.
Василь Земляк.

Ваш коментар буде першим

Залишити коментар

Ваш email не буде показано.