Краєзнавча розповідь „Дністер тече прудкіш…”

(вшанування пам`яті письменника Євгена Маланюка, який у 1936 році відвідав Заліщики).

Євген Маланюк – поет, публіцист, дослідник.

Влітку 1936 року доля звела Євгена Маланюка з Поділлям, зокрема випало йому відвідати містечко Заліщики, в якому на березі Дністра була вілла “Аріадна”.

Була одна вагома причина захоплених зустрічей поета у Заліщиках, які на кілька наступних років стали місцем відпочинку митця, може доречніше навіть сказати, місцем зустрічі з рідною землею. Справа в тому, що Тернопільщина багато в чому схожа до поетової малої батьківщини. Невипадково 31 серпня 1936 року в поезії “Над Дністром” Євген Маланюк писав: “…Замкнути очі – і зника Дністер. І замість нього котиться Синюха…”

Дністер тече прудкіш. Яри стрімкіш не наші.
Мов круча – річище.
Та щось дихне і враз:
Південне небо – лазурова чаша.
І вічність – час,
І все стирається – розлука, зморшки, роки,
І все вертається – дідизна, юність доль.
Знов простір виника безмежний і високий,
Дзвінкий, як синь, прозорий, як кришталь.
Високий правий берег. Голоси
Доносяться над срібним плесом лунко.
При березі – дорога. І можара
Порожняком потойбіч торохтить.
На душогубках проплили рибалки,
Мов кришталева тиша над Дністром.
Замкнути очі – і на мить немає
Цих двадцяти важких чужинних літ,
Що проорали чоло і поклали
На плечі труд безкрилий, що навік,
Навік потерли в серці порожнечу.
…Замкнути очі і зника Дністер,
І замість нього котиться Синоха…
Поцейбік – наш город (ті самі верби,
і баклажани, й дині, й кукурудза),
А по тім боці – в тій ото хатині –
Живе Карайгуз, славний і страшний.
Рибалка в літі, у зимі – мисливець,
А цілий рік – п`яниця. Недарма
Його дружина все, було, виводить,
Що “тяжко жити за п`яницею,”
Хоча й не знать, для кого буде важче?

Так склалося, що тоді для поета Заліщики стали покордонням розтятої навпіл України, бо звідтіля було найближче до його рідної Синюхи.

Серпень 1936 року поет знову проведе в Заліщиках. Він, безумовно, пам`ятав свій останній приїзд до Заліщиків на віллу “Аріадна” разом з дружиною та сином Богданом улітку 1943 року, в розпал війни.

До речі, в збірці “Праща”, 1954 року, в передруках з цієї збірки – наприклад, “Поезії”, Львів, 1992 – вірш “Присвята” датовано “1994. Вілла “Аріадна”, Заліщики.”

В особистому архіві Є. Маланюка в УВАН у США збереглися й дві світлини з Заліщиків, про які згадував Ярослав Дашкевич.

Євген Маланюк помер 16 лютого 1968 року в Нью-Йорку. Протягом довгого і складного життя, зітканого із переходів та ісходів”, Євген Маланюк жодного разу не зрадив собі, не зрікся свого добровільного вибору, того хресного шляху, який пророкувала його розп`ята душа. У поета, дослідника, публіциста Євгена Маланюка один адресат і один герой – Україна.

Ваш коментар буде першим

Залишити коментар

Ваш email не буде показано.