Його душа живе у слові, у вдячній пам`яті людей

Кажуть, що людина на землі живе стільки, скільки про неї пам’ятають інші. А заслужити цю любов треба всім своїм життям, своєю працею, добром, любов’ю до оточуючих. 16 років немає з нами письменника, журналіста, громадського діяча П.І.Ковальчука. Та залишилась про нього добра, світла пам’ять, живуть його книги, які стали криницею творчої наснаги для молодого покоління. Цього року 27 березня Петру Івановичу мало би виповнитись 80. У день його ювілею у літературно-мистецьку вітальню районної бібліотеки зібрались усі, хто знав і шанував П.І.Ковальчука – заліщани, гості з Тернополя, інших міст, люди, причетні до творчості, шанувальники його Величності – Слова.

Вечір «Живий у слові серед нас» відкрила і була його ведучою директор ЦБС О.Й.Тракало: «Сьогодні вплітаємо у вінок пам’яті спогади про людину, яка причастила нас любов’ю до людей, до історії, до рідної землі, до краю». Яка своїми творами звертається до нащадків – живіть у любові, єдності і злагоді, як заповідає нам Всевишній. Піснею-молитвою розпочав вечір гурт міського осередку Союзу українок – посестри дружини письменника І.О.Ковальчук, активної членкині Союзу українок нашого міста. Свічу пам’яті запалила внучка П.І.Ковальчука – Іринка, студентка інституту журналістики Київського університету. Для неї дідусь у всьому був прикладом – у житті, у творчості: «У той час, коли мої однолітки обирали собі кумирів, я вже мала на кого орієнтуватися. Журналістику обрала за покликом серця. У тому корпусі, де вивчаю зараз журналістику, 40 років тому навчався Петро Іванович. Мій обов’язок – гідно прийняти професійну естафету, пройти її під тим яскравим факелом, який проніс дідусь. Тепер цей обов’язок несу перед бабусею, яка відкрила для мене його мудрість, його науку, обговорювала довгими літніми днями образи героїв дідусевих творів».

kov3Життєвий, творчий шлях письменника, журналіста, громадського діяча поставав із розповідей ведучої О.Й.Тракало, яка зуміла привернути увагу присутніх до кожного штриху його біографії, відтворити образ людини доброго, щирого серця. Уродженець сусіднього, Борщівського району, він був третьою дитиною у сім’ї Ганни та Івана Ковальчуків, які виховали ще й троє дітей-сиріт. Мати була побожною жінкою, майстринею вишивки і ткацтва, знаною у всій окрузі. Матусі, любов до якої Петро Іванович проніс через усе життя, була присвячена пісня «Два кольори», яку виконав колектив «Терноцвіт» РБНТ у складі І.Витрикуша, Р.Бодьо, І.Федірка. Петро Ковальчук черпав знання з книжок, а життєвий досвід – від батьків. Батьківська наука – любити людей, робити для них добро –стала дороговказом для нього і під час навчання у школі, і на філологічному факультеті Чернівецького університету, і під час навчання у Києві, на факультеті журналістики ВПШ. Життя своє присвятив журналістській діяльності – працював спочатку у Мельнице-Подільській, потім редактором Заліщицької районної газети «Колос», власкором обласної газети «Вільне життя». 30 років прожив у Заліщиках. Саме тут він втілив у життя задум – написати художні твори про історичне минуле. Адже історія – скарбниця нашого народу, навчальний приклад для сучасності. «Приємно бачити, що багато людей прийшло на цей захід і усвідомлювати, що зараз його душа поруч з нами, вона бачить, радіє, допомагає нам жити», – говорив заступник директора державної гімназії В.Г.Дяків, прочитавши «Посвяту» письменникові. Пам’ять про себе Петро Іванович залишив у своїх романах «Листи до живих», «Ростиславичі», дилогії «Ростиславичі», «Отрок князя Василька», книзі «Полювання на дика». Уривок із роману «Листи до живих» – лист в’язня Чортківської тюрми С.Мельничука рідним прочитав студент Заліщицького агроколеджу Степан Колодніцький.

kov9З вдячністю згадує ім’я П.Ковальчука багато людей, з якими він щиро ділився знаннями, досвідом, був добрим наставником для молодих. Про це згадував голова обласної організації Спілки письменників України, член Національної спілки журналістів України Євген Безкоровайний: «Я вдячний Петру Івановичу за світлоносність. Це справді був енергодар, проводир нашої духовності. Він навчив мене любити життя». Доповненням до його слів стали рядки вірша «Щастя». Від обласної письменницької організації Євген Іванович вручив Грамоту і Подяку завідувачці музею П.Ковальчука, його дружині Ірині Олексіївні, а також подарував у музей книги «Письменники Тернопілля». Батьком називає Петра Ковальчука поет, редактор книг, голова Тернопільської літературно-мистецької фундації, член Національних спілок пись¬менників та журналістів України Володимир Барна. Він згадував роки, коли вперше переступив поріг редакції районки у 1967 році, коли відчув батьківське плече Петра Івановича: «Я його ніколи не бачив похмурим, він завжди був усміхненим. Зараз він зібрав нас усіх, дає можливість зазирнути в себе і наче знову переосмислити, спрямовуючи оте Ковальчукове слово в нинішню днину. Ми розуміємо, як тяжко йшов твір «Листи до живих» до читача, наскільки він був пострижений, обрубаний, перекроєний».

«Скільки світла подарувала ця людина своїми книгами, життям, добротою, щирістю, безкорисливістю, – підкреслив наш краянин, журналіст, представник Національної ради з питань телебачення і радіомовлення в Тернопільській області Михайло Зубик. – Якби було побільше таких безкорисливих людей, то світ не постав би перед кризою- екологічною, моральною, духовною. Вклоняюсь бере¬гині цього світла, дружині письменника Ірині Олексіївні».

kov10Від імені обласної газети «Вільне життя», в якій П.Ковальчук працював власним кореспондентом, виступив журналіст Михайло Ониськів, який відмітив цікаві журналістські знахідки Петра Івановича і повів мову про плани газетярів обласного видання – видати книгу газетних публікацій П.Ковальчука, бо саме там найбільше розкрився талант майбутнього письменника. Про П.І.Ковальчука – сонцелюба, людинолюба, життєлюба вели мову член Національної спілки письменників України Володимир Дячун та член Національної спілки журналістів України Володимир Воронін. Щире слово про свого наставника, друга, колегу по роботі П.Ковальчука мовив колишній багаторічний редактор «Колоса», поет, член НСЖУ Петро Мельник: «У моєму житті до Петра Івановича не було такого міцного, дружнього, щирого, теплого плеча, яке підставив він мені на творчому шляху. Для мене він був майстром слова. Як журналіст, я мав честь перший долучитись до його творів. «Листи до живих» мені доводилось двічі перечитувати, робити літературні правки. Дружина Ірина Олексіївна була першим його читачем, літредактором, порадником. Я вдячний долі, що працював з цією людиною декілька років, що під його крилом мужнів, зростав як людина, що теж причетна до його величності – Слова».

Про Петра Ковальчука як про людину світлу, усміхнену, лагідну відгукувався художник, лауреат всеукраїнських конкурсів читців творів Т.Шевченка Василь Панчак. Для районного часопису він робив заставки-ілюстрації, гравюри з дерева, на пам’ятнику письменника написом увіковічив його пам’ять.

Із творів П.І.Ковальчука ми вчимося доброти, уміння розбиратися в людях. Про це говорив заступник дирек¬тора Заліщицького агроколеджу, активний читач бібліотеки Михайло Сопилюк. Розповідаючи про той чи інший історичний період студентам, викладач використовує твори Петра Івановича. Письменник завжди любив спілкуватись з юнаками і дівчатами і все робив для того, щоб молодь мала майбутнє. Епізоди спогадів праці з П.Ковальчуком у партійних органах навів викладач агроколеджу, член Національної академії аграрних наук України Йосип Децовський. Хоч це був найважчий період у його житті, але й тоді Петро Іванович залишався людиною інтелігентною, порядною, доброю. Підтримуючи думку про видання книги газетних публікацій, Йосип Йосипович пропонував видати ще одну, присвячену духовному подвигу подружжя Ковальчуків. Про Петра Ковальчука не тільки як про творчу особистість, а як про жителя міста, людину мудру, душевну говорив міський голова Володимир Бенев’ят. З нагоди відзначення ювілею письменника при міськраді працював оргкомітет, проводились заходи у навчальних закладах. Закуплений перехідний кубок для змагань по футболу – любимому виду спорту Петра Івановича. З уст виступаючих лунали щирі слова вдячності берегині родинного вогнища, письменницького таланту чоловіка, беззмінній помічниці і вірній подрузі І.О.Ковальчук. Ірина Олексіївна – організатор музею П.Ковальчука, це завдяки її копіткій, наполегливій праці видано дві книги спогадів. Виступаючи на ювілейному вечорі, І.О.Ковальчук висловила глибоку вдячність всім, хто допоміг у виданні книг, популяризації творчості письменника. Петро Іванович назавжди залишився у слові серед нас. І це слово шириться між людьми.

kov11Уже рік минув, як відійшов у Вічність брат Петра Івановича – Михайло. На вечорі була присутня його дружина Ганна Ковальчук з онуком Іваном. Розповіді присутніх вдало доповнили номери художньої самодіяльності: тріо «Терноцвіт» РБНТ у складі І.Витрикуша, Р.Бодьо, І.Федірка, тріо агроколеджу – С.Тарасевич, Н.Ємчук, Л.Атаманчук, міським осередкам “Союзу українок”. Сольні номери виконав лікар Заліщицької лікарні Василь Марко. Юна поетеса, студентка агроколеджу Катерина Гуйван читала свої поезії.

Ведуча заходу Ольга Тракало подякувала за допомогу в його організації міській раді, союзянкам, дирекції агроколеджу, працівникам РБНТ, родині письменника, всім, хто долучився до вшанування пам’яті письменника. Він прийшов у світ весною, став уособленням всього доброго і світлого, що може бути на землі.

Ваш коментар буде першим

Залишити коментар

Ваш email не буде показано.