Іван Франко і Заліщанщина

Як і належить, у ювілейні дні видатних українців ми все частіше звертаємось до краєзнавчих джерел, пам’ятних подій.

Іван Франко на Заліщанщині, як і на усій Галичині, здобув собі славу і повагу.

У багатьох оселях наших краян на видному місці були портрети письменника, у просвітянських читальнях перечитували, декламували його твори, співали пісні, організовували вистави, імпрези. Про це дотепер цікаво розповідають люди старшого покоління, переповідають спогади, читаємо в книгах.

франко     У Заліщиках Івану Франку в 1956 році встановлено перший пам’ятник на Тернопільщині, з нагоди святкування 100-річчя від дня народження поета . Пам’ятник – бронзове погруддя письменника на постаменті з написом: «Іван Якович Франко. 1856 — 1916 рр.»

Пам`ятники-погруддя Івана Франка встановлено також у селах нашого району.

франко гиньківці
У 1974 році пам’ятник-погруддя Івана Франка встановлено у селі Гиньківці, його ім’я було присвоєно колективному господарству.

 

 

 

 

 

 

 

 

ScanImage001франко
у 1967 році встановлено пам`ятник у с. Лисівці
ScanImage00134234
Пам`ятник Івану Франку у селі Попівці

Бережливо відносяться до творчого скарбу Каменяра й сучасники. У навчальних закладах, бібліотечних установах проводяться Франкові читання, літературно-мистецькі заходи.

Понад 40 років жила і творила у с. Новосілка нашого району (давня назва Новосілка- Костюкова) українська поетеса, сучасниця й одна з відомих учениць Франка Климентина Попович, яку Каменяр зачисляв до людей «найближче стоячих до його серця». Франкові уроки надали життю поетеси цілеспрямованості, зародили непоборне бажання служити рідному народові.

Іван Франко не тільки друкував твори Климентини Попович, але й постійно піклувався про літературний талант письменниці, не залишав її без уваги, стараючись зробити з неї «публічну силу», свого однодумця.

Творча і наукова спадщина Франка, його громадсько-політична діяльність– це ціла епоха і сприймається як національне надбання України, гідне великого народу.

Науковці Львівського національного університету ім. Івана Франка підготували наукову розвідку про написання української історичної пісні в німецькомовному перекладацькому доробку Івана Франка, в якій відзначають, що із проголошенням незалежності України викристалізувався «новітній, свіжий, політично не заангажований погляд на фольклорну спадщину Івана Франка».

Загальна кількість пісень, зібраних Іваном Франком, вражає – їх понад 400 та ще близько тисячі трьохсот коломийок.

Крім збирання фольклору, студій про нього, видавничої та організаційної роботи, Іван Франко невтомно популяризував народну творчість за кордоном, зокрема в Австрії та Німеччині. З цією метою він перекладав українські пісні німецькою мовою, деякі повністю, з інших – лише уривки.

Записаний Франком фольклорній матеріал та його розвідки про усну народну творчість публікували у численних часописах.

Примітно, що з усіх перекладів народних пісень, які відомі сьогодні, за життя Франка опубліковано лише один –  «Was ist diese Burakivka traurig und nicht freudig» («Чому тота Бураківка сумна й невесела?»). Цей переклад побачив світ на сторінках недільного додатку до газети «Die Zeit» від 27 серпня 1905 року, а решта – до появи 1963 року берлінського видання творів Франка залишилися – у рукописах письменника.

Як пише сам Каменяр у розвідці «Der galizische Bauernstreik», оригінал записав він у Відні від одного «українського слухача університету», а той у своєю чергою – «в часи різдвяних канікул в селі Бураківка Чортківського повіту, від селянина Матія Дмитрика».

Дискусійним є питання щодо дати перекладу пісні та часу, коли відбуваються події. На жаль, за браком оригіналу, дати характеристику перекладу пісні про Буряківку є не можливим. Про оригінал, як зазначають науковці, можемо говорити лише завдяки певним відомостям, які дає сам Франко у тексті розвідки.

Український переклад пісні, опублікований разом із статтею Івана Франка в журналі «Народна творчість та етнографія», 1963, №2, с. 96-100.

У десятому томі повного зібрання творів Івана Франка читаємо про «Was ist diese Burakivka traurig und nicht freudig» («Чому тота Бураківка сумна й невесела?»).

Дата перекладу – 1905 рік.
Подається за першодруком.

Чому тота Бураківка сумна й невесела!
“І хто її збунтував? Лиш сусідні села.
Сусідні села, збунтовані, не рушились з місця,
Тільки наша Бураківка у тюрму попала.
Ой, прибігла Текля із поля із великим криком:
«Людоньки, біжітъ у поле, чужі йдут нас бити!
Біжи скоро, мій ти мужу, нехай люди знають,
Нехай біжать вони в поле, добро захищають».
Жінка Грицька з Циганюком задумали змову,
Аби наших людей бідних військо половило».
У село побіг із криком Циганюк та й кличе:
«Ходіть, люди, скоро в поле, бо йдуть нас палити».
Гей, раненько в понеділок почали дзвонити,
Весь народ у Бураківці скоро тут зібрався.
Деркачеві було б краще дзвонів не торкатись,
Піти б йому та й до війта, його попитати.
Як зійшлася Бураківка та й під божу кару,
Оточило її військо, як курей у стайні.
Ой ти добрий Боже в небі, святий понеділку,
Як то гнали народ бідний аж до Юзефівки.
За що так народ гнали та й за чию шкоду?
Як погнали в Юзефівку,  приставили варту
Та й кайдани наложили, аж надулись жили.
Ой, що тота Бураківка злого учинила,
Що її гірка година так важко побила?
Куди жінки хліб носили — була тільки стежка,
А де іхали гусари – стоптана дорога.
Коли жінки хліб принесли, в`язням подавали,
Послав Матек трьох гусарів, аби їх прогнали.
І почали ті гусари бідних жінок гнати,
Безталанні і побиті щодуху втікали.
Плачуть люди бідні: «Голод мучить нас і спрага»,
Жондця з них кепкує: «Подайте їм солі».
Тісна шопа, сира земля. були їм нічлігом,
Ходить жандарм поміж ними та й штовхає в боки.
Так скінчився понеділок, вже й второк світає,
І почали Бураківку кудись далі гнати.
І почали людей бідних з льоху виганяти
Та й одного до другого мотузом в’язати,
Будете ви, добрі люди, той рік пам`ятати!
Ішли люди всередині, жовніри боками,
Хоч ви мені не повірте, то весь край то знає.
Ніхто не йшов з нами босо, лише жандарм Спкіра.
Як нас гнали до Чорткова, спочивали в шинку:
Вони вино й пиво пили, а ми сльози лили.
Як нас вони в Чортків гнали, під саму ремізу,
Як злодіїв, всіх без честі, всіх позакривали.
Казали нам ночувати на білій соломі:
«Хто підпише протоколи, той: піде додому».
Гей, у тюрмі в Тернополі є залізні грати,
Там сиділо двісті сорок людей з комітету.
На двірці, гей, в Тернополі, є залізні шини:
Хто був членом комітету, того залишили.
Як ішли ми з Тернополя, то стали зітхати:
«Так не мудро страйкувати не будемо вдруге!
Як ще будем страйкувати, буде нам наука,
Щоб за ніщо у в’язницю більш не попадати,
А за нашу гірку кривду хай пани заплатять:
Їню білу шкуру будем косами здирати!»

Сьогодні Франка ми не тільки згадуємо з гордістю, називаючи сином України, національним героєм, але й визнаємо, наскільки важливою є потреба частіше звертатись до його творчості, брати в нього уроки життя, прислухатися до порад.

Запрошуємо жителів району до наших бібліотек, для глибшого ознайомлення з творчістю Івана Франка.

 

Ваш коментар буде першим

Залишити коментар

Ваш email не буде показано.