„І жити, і любити„ (літературна година до 60-річчя М. Куземко.)

Ведуча: Кучерко С.

26 лютого минає 60 років уродженки нашого села, члена спілки письменників України Марії Куземко. Сьогодні ми зібрались тут, щоб провести літературну годину за книгою „І житии, і любити”.

Про життєвий шлях Марії Куземко коротко розкаже вчитель Людмила Петрівна Вістовська.

Куземко-Гуменюк Марія Василівна (дівоче прізвище Передерко) народилася 26 лютого 1948 року в селі Буряківка, Заліщицького району Тернопільської області в сім`ї колгоспників. Має дві сестри і брата, Ганну, Оксану, Володимира, дочку Ларису та троє внуків.

У 1963 році закінчила 8 класів Буряківської восьмирічної школи. Середню освіту здобула заочно в Буцнівській середній школі Тернопільського району. Згодом вступила до Тернопільського педагогічного інституту на заочне відділення філологічного факультету, яке закінчила у 1991 р., здобувши спеціальність вчительки української мови і літератури. Після десятирічки працювала в колгоспі на бурякових плантаціях, продавцем, згодом референтом Тернопільської обласної організації товариства „Знання”.

3 1983 року паралельно почала займатися творчою діяльністю. Окремо її новели друкувалися в обласній періодиці, а також в газеті „Літературна Україна” та журналі „Жінка”.

В листопаді 1983 року була делегатом від Тернопільщини і учасницею республіканської наради молодих літераторів.

В грудні 1988 року вийшла друком іі перша книжка „У жити, і любити”.

У лютому 1990 року Марію прийняли до спілки письменників України.

Від січня 1989 року вона у вирі політичної діяльності.

У цього ж року лютому в числі делегацій від Тернопільщини є на першому Установчому з`їзді Українського товариства „Меморіал”.

У березні входить в керівні органи новоствореної Тернопільської організації Народного Руху за перебудову, згодом стає його співголовою.

У квітні її обирають головою новоствореної організації товариства „Меморіал”.

У травні 1989 року, як голова товариства „Меморіал” була організатором першого політичного мітингу на Тернопіллі на тему „Шовінізм і вчорашній і сьогоднішній”.

В червні заснувала і стала редактором першої демократичної газети „Дзвін”, яка друкувалася у Литві і нелегально доставлялася на Тернопільщину.

30 липня була однією з організаторів і ведучою першої на Тернопільщині панахиди на Тернопільському цвинтарі на могилах січових стрільців і репресованих енкаведистами в Тернопільській тюрмі, на яку прибуло більше 60 тисяч людей з районів області.

2 вересня разом з головою Тернопільської міської ради була ведучою мітингу на Співочому полі при обговоренні нового закону про вибори.

У вересні на першому з`їзді Народного Руху України її обирають в секретаріат і вона переїжджає до Києва на роботу.

Працюючи в секретаріаті Народного Руху України в Києві, брала участь в організації перезахоронення замордованих в концтаборах Василя Стуса, Миколи Литвина, Олекси Тихого.

У грудні Збаразька районна конференція Товариства української мови, а згодом трудовий колектив Тернопільського заводу „Оріон” висувають її кандидатом у народні депутати України. 3 березня 1990 року її обрано народним депутатом України від міста Тернополя і Тернопільського району (363 виборчий округ), а також депутатом Тернопільської обласної ради від м. Тернополя.

На першій сесії обласної ради її обирають членом президії обласної Ради, головою комісії з питань культури та державного відродження.

Згодом на першій сесії Верховної Ради України її обрано секретарем комісії Верховної Ради України з питань культури та державного відродження.

Під час депутатської діяльності Марія Куземко брала участь в багатьох заходах, спрямованих на державну незалежність України. Зокрема, у жовтні 1990 року взяла участь в акції голодування, організованою студентами і підтриманою групою депутатів в знак протесту проти режиму і за вихід України з Союзу.

В травні 1990 року мала зустріч в Народному домі зі своїми одноклассниками. Після закінчення зустрічі походом прийшла до будинку сільської ради і повісила синьо-жовтий прапор – вперше за всю радянську історію.

Під час депутатської діяльності займалася письменницькою роботою.

Також писала книгу – тетралогію під назвою „Галичина”, у якій йдеться про події на західноукраїнських землях в період 1939-1990 років. До речі, один розділ цього роману під назвою „Чорна троянда” і був надрукований у щорічнику „Тернопілля-97”.

От так коротко ознайомила вас з біографічними данними нашої землячки Марії Куземко.

Про жіночу долю у книжці „І житиі, і любити” та в інших творах.

Вчитель Ганна Львівна Гринчук.

„І жити, і любити” – це перша книжка Марії Куземко. Герої оповідань, що ввійшли до збірки, сільські трудівниці. У своїй книзі вона показує не прості їхні долі, сподівання і турботи, осуджує міщанство, бездушність. У повісті „І житии, і любити” розповідається про складну долю дівчини Калини, яка шукає своє місце в житті.

Збірка складається з кільканадцяти творів, і кожен нам відкриває життя переважно жінок: „Троянди”, „Журбина”, „Увечері співали двоє” та інші, багато про що говорять уже тільки ці назви.

Твори Марії Куземко вражають закоханістю в рідний край, письмо її ліричне, але у характері її героїв є і конфлікти. Взяти б хоча Олесю, жінку – квітникарку з оповідання „Троянди”. Заради наживи чоловік змушував її саджати, вирощувати й продавати на базарі квіти. Олеся спочатку захопилася своїм прекрасним заняттям, але швидко зрозуміла, що і в цій справі можна загубити душу, очерствіти, як це, наприклад, сталося з її чоловіком.

М. Куземко почала свою творчість з оповідань, але книжку видала тільки тоді, як об’єднала їх з повістю „І жити, і любити”. Цей твір написаний по-жіночому тонко, душевно, його заселено людьми післявоєнного покоління, яким довелося долати труднощі застарілих традицій і боротися за утвердження нового. Так, проста сільська дівчина Калина почала наполегливо опановувати садівничу справу – таку колись незвичну для жінок. І тому Калина, покохавши юнака Андрія, наразилася на страждання. На заваді її одруження став батько та її рідня. Калина залишилась ні дівчина, ні вдова. Така головна лінія повісті. Вона чітко розділила героїв на позитивних і негативних. У своїх творах письменниця шукає вирішення важливих сучасних проблем. Ось, наприклад, сільська жінка, журиться тим, що її діти, син і дочка, покинули село, батьків, рідну хату й приїздять лише зрідка. Осмислюючи це, жінка, яку односельці прозвали Журбиною – її ненька померла рано, а діти віддаляються – бачить у ставленні молоді до села й особисту свою вину й вину своїх батьків. У своїй книзі письменниця показує непрості людські долі, їх сподівання і турботи.

Марія – уродженка нашого села. В неї є дар від Бога, від батьків, звеличувати словом рідне село. Про нього, про життя в селі, про долі людські, про рідні обереги написана її книга „І жити, і любити”. Любити людей, любити батьків, любити, щоб жити, вчить нас ця книжка. Письменниця народилась в Буряківці. Як бачимо, вона любить і сповідує велику вірність своєму народу, любов до свого села, своїх односельчан.

Ваш коментар буде першим

Залишити коментар

Ваш email не буде показано.