levinskaЛевинська Лілія Іванівна, 1990 року народження, народилась і проживає у
м. Заліщики. Навчається на 3 курсі
ВСП “Заліщицький аграрний коледж ім. Є.Храпливого” НАУ (економічний відділ). Лілія – член Клубу творчої молоді, активна учасниця молодіжних, культурно-мистецьких заходів.

 

 

 

 

 

Я люблю осінні віти,
Якщо ти під ними ходиш.
Я люблю осінній вітер,
Якщо ти його тривожиш.

Я завжди любити буду
Наші ніжності й тривоги.
І ніколи не забуду
Найдорожчі нам дороги.

Де ступали ми босоніж,
Пригорнувши жовті трави.
Де втратили назавжди
Найдорожче, що ми мали.

Я ніколи не забуду
Ту пору, на диво милу,
Бо у пам`яті назавжди
Найдорожчі нам хвилини.

***

Одинока голубка

Одинока голубка
У даль споглядала.
Бо милого свого
Давно вже чекала.

Їй очі налились
гіркими сльозами,
За обрій скотились
І зранені впали

Так довго дивилась
Дівчина на море.
І раптом здалось їй,
Що море – не море.

«Та що там» – сказала,
«Кохання сильніше всього».
І плюснула в воду,
Не діждавшись його.

Тим часом по морю
Кораблик спішив.
Капітан свою кохану
Побачить хотів.

Сказати їй: «Здраствуй,
Я до віку твій,
І більше ніколи не піду
За обрій морів».

Але не судилося,
Не та вже пора.
Її серце не билось,
Її вбила нудьга.

***

Любов моя –
Мов човен без весла:
Куди віднесе течія,
Там опинимось ти і я.

А вітер в морі перемінний
Не зна, які принесе зміни,
Коли вітрюган навісний
Приб`є до берега й куди.

Ще скоро берег не побачу –
Насолоджуюсь ще трішки я
І хоч я час від часу плачу,
Це найдорожче почуття

Можливо, завтра човен мій
Потрапить в пристрасті морів,
Й розіб’є голос бурі твій,
Усі слова моїх надій.

А може, завтра не побачу
Світанку сонячного я,
І ти мені це не пробачиш,
І не пробачу собі я.

Та раптом душу потривожив
Рятунку корабель лихий,
І моє серденько в знемозі
Тут розірвалось на шматки

Ваш коментар буде першим

Залишити коментар

Ваш email не буде показано.