Сценарій літературної години «Богдан-Ігор Антонич – видатний український поет, прозаїк, перекладач, мистецтвознавець» (до 100-річчя від дня народження)

І. Вступне слово, приурочене пам’яті Богдана-Ігоря Антонича.

Богдан-Ігор Антонич – видатний український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець. Поезія ввійшла в його душу, мабуть, від самого народження. Все своє коротке життя він працював над словом. З великою майстерністю відтворював Антонич у своїх поезіях звуки, тони, барви, кольори світу.

Богдан-Ігор Антонич протягом всього життя мав у своєму серці почуття високого патріотизму: «Проти розуму вірю, що місяць, який світить над моїм рідним селом в Горлицькому повіті, є інший від місяця з-над Парижа, Рима, Варшави, чи Москви… Вірю в землю батьківську і в її поезію».

Поетичною спадщиною Богдан-Ігор Антонич увійшов не тільки в українську, а й світову лірику.

І читець.
Щастя.
З усіх людей найбільше я щасливий,
будую білий калиновий міст,
мій дім скляний не з казки, лиш
правдивий.
Великої моєї філософії
такий безглуздий зміст.

Не заплачу стражданню й горю мита,
люблю ризк, небезпеку, сум’яття.
Я є рушниця, радістю набита,
якою вистрілю на честь життя.

ІІ читець. Прелюдія. Такі бувають часом дивні хвилі,
що, сам не знаєш звідкілля, чому,
приходять в ніч, від померків німу,
чи в день, як сонце стане в повній силі.

Далеко бачиш – в незчисленні милі,
віддихаєш, дереш на шмаття тьму
і чуєш давню радість, ту саму,
яку в щоденщини згубив ти пилі.

Горбами та низами йдуть дороги,
схвильована морських поверхня грив –
це крізь життя змагання шлях пологий.

Хоча б чоло батіг невдач порив,
не жаль, бо ступенем до перемоги
стає нам кожний, хоч невдалий, зрив.

І читець. Пісня про вічну молодість.
Запрягти до саней чотири чалі коні
і вчвал, і вчвал!
Заіржуть баскі бігуни на реміннім припоні
від скал, від скал.

Труснути батогом на вітер буйний
і вдаль, і вдаль!
Наші очі далеччю гартуймо,
а серце куймо
на сталь, на сталь.

Снігів завмерлу тишу розпороти:
нема турбот!
І сонцю ми поженемо навпроти,
бадьорі, радісні,
в галоп, в галоп.

Розпускають коні сиві гриви
пара з уст, мов дим.
З рвучким вітром буйногривим!
Бути вічно юним,
вічно молодим!

Ведучий. Життєвий і творчий шлях Богдана-Ігоря Антонича.

Богдан-Ігор Антонич народився у селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (тепер територія Польщі) в родині священика Василя. Справжнє прізвище батька було Кіт, яке родина змінила перед народженням сина. Початкову освіту майбутній поет здобував під наглядом приватної вчительки. Антонич почав писати вірші ще дитиною. Він продовжував писати їх в середній школі, але тому, що школа була польська і що він перебував тоді майже виключно у польському оточенні його юнацькі твори були написані по-польськи.

Упродовж 1920-1928 рр. навчався у гімназії гуманітарного типу у Сяноку. Однокласник поета М. Кудлик згадував: «На цілу Лемківщину це була одинока гімназія, де вчили також і української мови».

Протягом 1928-1933 рр. Антонич – студент Львівського університету, де навчався на філософському факультеті (спеціальність польська фіологія). Серед викладачів Антонича були літературознавці В. Брухнальський, Є. Кухарський, Славіст Ташницький, мовознавець Є. Курилович та інші. Антонич брав активну участь у роботі професорів Г. Гертнера (польська мова), Ю. Кляйнера (польська література) та Я. Янува (українська мова та література). Під їхнім керівництвом писав наукові роботи.

Ще під час навчання в університеті Антонич пристрасно включився в літературне та громадське життя столиці Західної України (Львові), був членом гуртка студентів-україністів при науковій секції Товариства «Прихильників освіти», наполегливо почав вивчати нюанси української мови, вчитуючись не тільки в словники та граматично-лінгвістичні підручники, але також у твори поетів Радянської України.

Перший свій вірш поет опублікував у 1931 році у пластовому журналі «Вогні». Потім він розміщував поезії у багатьох періодичних виданнях. Незважаючи на велику поетичну творчість і важкий процес засвоєння літературної мови, поет все-таки знаходив час на працю в інших жанрах та на публіцистику. Він виступав з доповідями про українську та чужу літератури; робив переклади; писав рецензії; на сторінках процеси сперечався про політичні та громадські справи і публікував сатиричні фейлетони та пародії, в яких виявив гостру дотепність. Вів літературну хронічку у часописі «Дажбог».

Ще навчаючись в університеті Антонич часто виступає перед друзями з читанням своїх поезій. В 1931 р. вийшла перша його книжка «Привітання життя», яка привернула до нього увагу Львівської літературної громадськості. Одночасно з «Привітанням життя» поет готував книжку релігійної лірики під заголовком «Велика гармонія», яку не видав. Друга книжка поета, що мала назву «Три перстені» поставила Антонича в перший ряд західноукраїнських письменників. Після закінчення вищої школи Антонич зайнявся виключно літературною працею. Розповідають, що він побоювався вчителювання. Говорив: «Як піду на посаду, то вже нічого не напишу». Він знав, як польська влада ставилася до українських учителів, бо ще в роки навчання його за рекомендацією професора Гетнера мали послати вчитися до Болгарії, але керівництво університету пошкодувало державних коштів.

З 1933-1937 рр. написав 3 книжки: «Зелена євангелія», «Ротації», «Книга Лева». Вийшла з друку тільки одна книга «Книга Лева» (1936 р.). Помер Антонич в 1937 році на 28 році життя, похований у Львові на Лечаківському цвинтарі.

Крім поетичних творів Антонич випробував свої сили у прозі та драматургії. Залишилася незакінчена новела «Три мандоліни» та великий фрагмент роману, який мав називатися «На другому березі». Він склав лібрето до опери «Довбуш», що її мав написати Антін Рудницький. Проводив редакторську роботу, деякий час редагував журнал «Дажбог» і разом з Володимиром Гаврилюком журнал «Карби». Антонич також малював, грав на скрипці і компонував музику, мріяв бути композитором. Ці галузі мистецтва, особливо малярство, дуже сильно вплинули на його лірику, на вироблення поетичної неповторності Антонича. Живописцем він не став, але практичні й теоретичні надбання в малярстві ненастанно впливали на його поезії. Вплив малярства на розвиток Антоничевого таланту постійно дужчав. Він навіть написав статтю «Національне мистецтво», де твердив: «Метою мистецтва не є краса, метою мистецтва є викликувати в нашій психіці такі переживання, яких не дає нам реальна дійсність». Дуже цікавий факт подає наречена Антонича Ольга Олійник. Вона згадує, що Антонич не тільки любив грати на скрипці, але й пробував компонувати сам музичні твори. Музичне обдарування – ось звідкілля починається ледь помітна схожість окремих віршів Антонича і Тичини. Антонич залишив нам у спадщину чудові зразки поетичної творчості, які увійшли в скарбницю світової лірики. 5 жовтня 2009 року минуло 100 років від дня його народження.

Список рекомендованої літератури:

1. Антонич Б-І. Велика гармонія. – К.: Веселка. – 2003. – 350 с.

2. Антонич Б-І. Вибране. – К.: Київська правда. – 2003. – 376 с. *** *** ***

Жулинський М. Слово і доля.: Навч. посібник. – К.: Вид. АСК. – 2006.

Кодлюк Я., Одинцова Г. 120 розповідей про письменників. – К.: Наш час. – 2006. *** *** ***

Білоцерківець Н. Під знаком Лева. [Текст] // Культура і життя. – 2009. — №40. – С. 20.

Ільницький М. Пророчі пейзажі з вікна. [Текст] // Літературна Україна. – 2009. – 8 жовтня. – С. 4.

Таран Л. 100-річчя вічної молодості. [Текст] // Кримська світлиця. – 2009. – 9 жовтня. – С. 6. *** *** ***

Лубківський Р. Повернення Антонича. [Текст] // Літературна Україна. – 2009. – 8 жовтня. – С. 4.

Ваш коментар буде першим

Коментувати

Ваш email не публікується.