Пишемо історію краю

zel1Щоразу, організовуючи семінари, заняття творчих лабораторій в сільських бібліотеках, переконуємось в тому, що бібліотекарі не тільки пропагують друковані видання, але й разом із читачами, односельчанами пишуть літопис історії нашого краю.

Нещодавно керівники бібліотечних музеїв, центрів краєзнавства побували у Зеленогайській бібліотеці, знайомились із діяльністю установи та створеного під керівництвом бібліотекаря Тарасевич Олександри Володимирівни музею села, який діє у книгозбірні.

В народі часто говорять, що сам Бог велів любити Україну. З давніх-давен у нашому краї, як і повсюди на українських землях, свято оберігались родовід, традиції, на повазі до старших виховувалось молоде покоління.

Цю мудру науку не забувають й тепер у Зеленому Гаї. Жителі села любов’ю приворожені до рідної землі і до чудодійних джерел, історичних пам’яток, природних заповідників, але найбільше багатство – люди і їх справи.

Зелений Гай має чимало принад, які дають право його мешканцям гордовито називати його найкращим. Славне село історією – давньою і сучасною, мальовничою природою, зручним розташуванням — на лівому березі Дністра, за сім кілометрів від районного центру.

zel2Перша писемна згадка про село Жижава датована 1578 роком, а у 1950 році змінено назву на Зелений Гай.

На території села збережено пам’ятки природи – Жижавський державний ботанічний заказник площею 155 га, печери Татарка і Лисяча Нора, життєдайні джерела.

Свідки історії – дерев’яна церква, будована у 1784 році і діюча з 2003 року мурована церква Святого Димитрія, каплиця-пам`ятка 1877 року, пам’ятники священикові І. Підгороцькому, оборонцеві села від вогню о. Флоріану (1819 р.), пам’ятні хрести на честь скасування панщини, заснування Братства тверезості. У 1993 році насипана символічна могила Борцям за волю України. Автор пам’ятників Т.Г. Шевченку і Воїнам-односельчанам полеглим у Вітчизняній війні сільський скульптор Степан Бродовий.

Найбільший вклад у дослідження історії рідного села Зелений Гай вніс Іван Дубецький – історик, науковець, життя якого обірвалось дуже рано, тому багато його досліджень залишились не довершеними і не дописаними.

zel3Експонати, матеріали з відомостями про історію села, про односельчан – учасників національно — визвольних змагань, працелюбів повоєнного періоду і сучасників зібрано у бібліотечному музеї. Збір матеріалів здійснюють члени клубу «Пошук», який об’єднує за інтересами людей різного віку. Найбільше експонатів, родинних реліквій, зі слів бібліотекаря, передали Галина Витрикуш, Марія Чайковська, Любов Хом’як, Галина Рогацька.

У музеї оформлено експозиції з історії ремесел, які здавен побутували у селі. Дивували колись у Зеленому Гаї усіх своїми мистецькими виробами ковалі, шевці, кравчині, ткачі і вишивальниці. Тепер ці традиції продовжують поважані у селі люди: столяр Федір Осадчук, писанкарка Галина Витрикуш, квітникарка Орися Красій, кравчині Ганна Скафарик і Зіна Шевчук, а також вправні господині-кухарі, яких часто запрошують готувати страви на весілля навіть в сусідні села.

В той день у музеї експонувала своє мистецтво вишивальниця Ганна Скафарик, яка представила на виставці давнє і теперішнє вишиття. Цей вид мистецтва перейняла від матері, а вже тепер сама вишиває, створює власні узори. Шкода, що не має дочок, тому навчила мама вишивати обох своїх синів.

zel4Про важливість виховання молоді на кращих українських традиціях, історії, життя старшого покоління і про роль бібліотеки та її співпрацю зі школою, громадою села, організацію культурно-мистецьких заходів говорили у своїх виступах бібліотекар О.В. Тарасевич, сільський голова І.М. Прокоп, вчителі Зеленогайської загально — освітньої школи І-ІІ ст. Л.Я. Дмитришин і Г.Й. Кулинич, жителька села Ганна Колодзінська, наголошуючи що потрібно робити аби молодь не занапастила надбане батьками, примножувала здобутки свого родоводу, сільської родини.

Пишаються зеленогайці своїми відомими земляками, про яких з гордістю розповідали читачі бібліотеки, члени клубу «Пошук».

Вчителька Г.Й. Кулинич розповіла про найважливіші віхи життя і творчої праці Еміля Коритка – уродженця села, відомого слов’янського етнографа і фольклориста.

Про Володимира Шевчука – живописця, лауреата державної премії імені Т.Г. Шевченка розповідала Надія Стручук. Спогадами про близького друга Володимира Олексійовича Шевчука поділився Василь Панчак із Заліщик. ІЗ його розповіді ми довідались, що В. Шевчук колись працював у Заліщицькій художній майстерні. Після закінчення Косівського художнього училища і Львівського художнього інституту він працював у художньому комбінаті міста Косова, а також викладав живопис у Косівському технікумі художньо-прикладного мистецтва. В.О. Шевчук удостоївся державної премії імені Т.Г. Шевченка за художнє оформлення Івано-Франківського драматичного театру (авторські художні роботи з дерева), був лауреатом всеукраїнських конкурсів. «Він був надзвичайно талановитим митцем, людиною дуже скромною, чуйною і доброю. Понад усе любив рідне село. Народився в родині священика, де найвищими цінностями були – духовність, любов до України і до людей»,- таким запам’ятав художника-побратима В. Панчак. В пам’ять про друга і в дарунок жителям села Зелений Гай, бібліотекарям району Василь Панчак майстерно прочитав поему Т.Г. Шевченка «Кавказ».

zel5У виконанні жіночого ансамблю сільського Народного дому, учнівської молоді лунали пісні. Порадували нас співом Марія Чайковська, Галина Рогацька, Діана Нуждін, Наталія Миронюк, Галина Олексюк.

Цікаво було довідатись про те, що давня назва села Жижава походить від словосполучення «жива вода». Про це й легенди побутують у Зеленому Гаї, в яких розповідається як в давнину чумак, молода дівчина та й ще багато людей зцілились джерельною водою. Тепер ці джерела функціонують у Жижавському природному заказнику. У Зеленому Гаї, напевно, черпають творчу наснагу багато митців із цілющих джерел.

Рідному селу присвятили поезії, пісні Петрунеля Шевчук-Гринишин, Тарас Середюк, Степанія Лаврова, роблять перші спроби і юні автори – учні школи. Г.Й. Кулинич читала авторську поезію «Моє село», а жіночий ансамбль виконав пісню «Жижаво мила».

Щиро, хвилююче ділилась спогадами про односельчан Ганна Колодзінська, бо саме вони допомогли їй вижити у важкі часи. Рано залишилась вона сиротою: у шестирічному віці померла мама, не повернувся з війни батько. Тоді ділила життєві труднощі з сільськими людьми, сусідами. Самотньо жила у батьківській хаті, з часом — у бабусі. У 16-річному віці вийшла заміж і виїхала з села. Працювала на шахтах у Донецьку, але повернулась все ж додому. У рідному селі добре живеться їй тепер. «Радіймо життю, співаймо, любімося, шануймо і допомагаймо один одному», — з такими словами звернулась до присутніх ця мила, енергійна жінка, що прагне бути активною у житті сільської громади, співає в церковному хорі, бере участь у художній самодіяльності.

zel7Про Віру Самчук — провідну акторку Тернопільського драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка розповідала Олександра Тарасевич. Талановитій уродженці села, заслуженій артистці України Вірі Самчук присвятив вірш «Зелений Гай» відомий поет Володимир Вихрущ. Автор поетичної присвяти змалював село надзвичайної краси, написавши: «… хто тут родився, труд пізнав, і помисли мав зроду чисті». Цю поезію — присвяту прочитала Надія Стручук.

Писані з любов’ю теплі слова Віри Самчук — відгук на запрошення, щире прагнення зустрічі з рідним селом, домівкою і односельчанами. У душі цієї талановитої жінки є чимало спогадів, щасливих переживань, успішних виступів, тріумфів і перемог, але в цьому її листі читаємо про найрідніше і найбільше захоплення чарами рідної землі, історією, подіями, долями односельчан.

«Життя складне, багато у ньому різних випробувань доводиться переживати. Але наснаги і сили завжди беремо від того клаптика Землі під безмежним небом з якого пішла у широкий світ — цей справді Зелений Гай, обрамлений лісом і річкою, з широкими родючими полями і пейзажами, які так і просяться на полотна художників. Так хочеться, щоб усі люди, які живуть у селі, були щасливими. Щоб їхня праця приносила задоволення, а душа співала.

zel6Відрадно, що знову оживе життя в нашій сільській бібліотеці, і що дає надію та віру на перспективу, бо тут знаходиться багатство, яке відкриває людині, широкий світ і певний орієнтир у ньому», — написала в листі авторка. Побажала односельчанці, бібліотекарю Лесі Шевчук-Тарасевич, щоб сільська бібліотека, якій вона віддає свою молоду енергію, свій час, знання, прагнення, стала тим центром, навколо якого будуть гуртуватися люди і будуть творити своє цікаве життя, розвивати рідне село, не руйнувати те краще, що в ньому було і творити нове, цікаве, своє».

Одухотворені увагою, вдячністю за працю, бібліотекарі району розповідали про організовані ними краєзнавчі заходи у своїх сільських

Ваш коментар буде першим

Коментувати

Ваш email не публікується.