Презентація книги Василя Дрозда «Родина душпастирів Ковчів на Заліщанщині»

Віднаходили істинне коріння
Важливою складовою розвитку української культури, освіти, національної громадянської свідомості населення Західної України століттями була Українська греко-католицька церква, клір якої долучався до всіх суспільних процесів на теренах району. Недарма в народі кажуть, що західно-українське село тримали три кити: війт (староста), директор школи і священик.

kov41Однак у 1946 році з приходом радянської влади УГКЦ була заборонена. За радянськими даними у 1945р., напередодні заборони, церква мала в своєму підпорядкуванні 5 єпархій, понад 3 тис. парафій, 53 монастирі, академію, 3 семінарії і майже 3,5 млн. віруючих. Після проведеного за ініціативою сталінського тоталітарного режиму Львівського церковного собору 1946р. УГКЦ була оголошена розпущеною, а її церковна організація насильно ліквідована. Тисячі священиків, в т.ч. представники вищого духовенства на чолі з митрополитом Йосипом Сліпим, були кинуті в гулагівські табори, сотні змушені були перейти в підпорядкування Московського православного патріархату, а вцілілі служителі УГКЦ пішли в підпілля. І лише в другій половині 1989 року релігійний рух в Західній Україні набув масового характеру під гаслами легалізації УГКЦ.

kov42Власне, цьогоріч виповнюється 25 років з того часу, коли віруючі засвідчили свою прихильність до УГКЦ. У районній бібліотеці відбулися заходи, які поєднали в собі 70-у річницю мученицької смерті о. Омеляна Ковча, а, отже, пошанування в цьому контексті всіх душпастирів греко-католицької церкви з нагоди 25- ліття її легалізації і презентація книги місцевого автора Василя Дрозда «Родина душпастирів Ковчів на Заліщанщині».

У вступному слові директор центральної районної бібліотеки Ольга Тракало зазначила: «Маємо нагоду почерпнути інформацію про подвижників душпастирів на теренах нашого краю, яким судилось ввійти у вічність. Впродовж багатьох років тут працював Григорій Ковч — батько славетної душпастирської родини. У дванадцяти селах нашого району працювали і служили, несли слово Боже його сини і зяті». Вітри часу розганяли над нашим краєм темні, важкі хмари… Ми пильно вдивлялися у далеку безодню неба і жадібно впивалися чистотою блакитних острівців. Скільки весен минуло, а вони вертають до нас лише в пам’яті, в книгах, у спогадах. Одні навічно склали крила на чужині, інших забрала життєва хуртовина, треті загинули в хижацьких пазурах… Ми ж продовжуємо дивитися у височінь і вдячні Богу, що в спогадах вони все таки повернулися в наш край, а наука їхня і слово Боже, яким вони наповнювали серця віруючих, і сьогодні живуть серед нас, бо передавалися з покоління в покоління.

kov43У Поділлі збереглася ікона, на якій блаженний о.Омелян Ковч зі словами: «Поза небесами — це єдине місце, де хотів я бути. Тут я бачив Бога, який єдиний та однаковий для всіх, незалежно від релігійних відмінностей». Ця ікона нині в Подільській церкві.

Говорячи про отців, як про щирих патріотів, совість нашого народу, ми вбачаємо в них вихователів громад українства, бо саме Григорію Ковчу – батькові цього роду – належало прокладати оті просвітницькі стежини до людських душ, організовуючи «Просвіту» в Лисівцях і Шипівцях, товариства для кооперації, створювати аматорські колективи, будувати церкву в Поділлі, горнути людей до батьківської віри, незламним охоронцем якої він був. Адже відродити і зберегти віру через нелегкі роки випробувань, означало, що мусимо зберегти рідну землю.

kov44Історія змушує нас згадати й такі події: у 1999 році о. Омелян Ковч удостоєний звання «Праведник України», 2011 — він патифікований (у час відвідин папи Іоана II), а синод УГКЦ проголосив блаженного священомученика Омеляна покровителем душпастирів. Життя його воістину було віддане церкві і народу. Фактично отець намагався оживити життя Божого Храму, наповнити його високим змістом, цікавими подіями. Усі присутні помолилися, згадали і вшанували пам’ять духовних отців наших.

Учень школи ім. Осипа Маковея Максим Красій, запаливши свічку пам’яті, прочитав присвяту родині Ковчів (автор Василь Дрозд).

У наш час є люди, які, заглиблюючись в історію, знаходять цікаві імена, трагічні долі яких намагаються повернути із забуття. Окремі з них про¬ходять шлях на Голгофу. Власне таким є рід Ковчів. І, презентуючи книгу під назвою «Родина душпастирів Ковчів на Заліщанщині», прочитавши її, ми не лише оцінюємо їхній внесок у просвітницьку діяльність, у виховання пастви, але й відкриваємо особистість автора, дослідника історії і життя, служіння Богові і церкві на прикладі родини Ковчів. Автор В.Г.Дрозд провів дослідження, опираючись на спогади, на свідчення очевидців, що з покоління в покоління передають крупинки історії, які зібрав дослідник.

kov45Ведучі Галина Балицька і Марія Рудик дали характеристику книжці, акцентуючи увагу присутніх на душпастирській роботі Ковчів. Адже родина була знаною по всій окрузі. Батько Григорій Ковч працював на парафії в Лисівцях, тут очолював товариство «Просвіта» Згодом переїжджає в Кошилівці, багато уваги приділяє внутрішньому оформленню щойно збудованої церкви, пізніше в 1910 році — отець організатор сільського господарства в Лисівцях, підтримує активно бібліотеку. Омелян Ковч — найстарший син, а загалом троє синів його — продовжили священичу діяльність.

У 1920 році родина пере¬їхала на Львівщину. У 1932 році О.Ковча заарештували і в тюрмі він написав книгу «Чому наші від нас утікають». Через 7 років більшовицька влада зарахувала його до націоналістів. Його переховувала єврейська громада, яка завжди з пошаною ставилася до отця. У червні 41-го отця Ковча заарештували та ще й з двома дочками, але вони врятувалися — парафіяни переховували. Дуже переживав священик за долю родини. Як великий патріот України, О.Ковч зазнав тортур за польської, німецької влади, і за радянських часів. Але його позиція залишалася незламною. У 1942р. фашисти запроторили його в тюрму, а потім — в концтабір Майданек.

kov66Доля його направду трагічна, але, як свідчать очевидці, були часи, коли у найважчих ситуаціях Бог допомагав йому в порятунку. І сусіди, котрі поруч жили і знали про пережите, говорили: «Над його хатою ангели пролітають». 25 березня 1944-го року о.Омелян Ковч загинув мученицькою смертю. Про нього згадують: «Отця Ковча любили всі — євреї, литовці, білоруси, росіяни». Це, так би мовити, канва книги, яку написав світлої пам’яті Василь Дрозд. Наче передчуваючи кінець свого життя, Василь Григорович за 3 дні до смерті нагадав працівникам бібліотеки про презентацію книги власне в день загибелі о.Омеляна Ковча. Тому й обговорення цієї книги стало доброю згадкою про автора, про його працелюбність, творчий пошук, неспокійну вдачу і велике прагнення – встигнути зробити задумане.

Доповненням до цієї книги є вияв уваги заліщан до прочитаного, а найголовніше – до світлої постаті Омеляна Ковча. Парох церкви Іван Сендзюк: — Омелян Ковч завжди залишався священиком, ніколи не зраджуючи своєму покликанню, як би не складалися обставини, а він залишався для своєї пастви світлом. З Божої ласки йому це вдавалося. Церква проголосила його блаженним. Сьогодні єпископи про¬понують нам програми до 2020 року, щоб оживити церковне життя. У книзі «Чому наші від нас тікають» — є власне та сама програма. Отець Омелян вже тоді бачив, як оновити життя церкви, щоб збудити активність людей.

Священик Ієзакій прибув до нас на проведення реколекцій, він проводив науку в Храмі. «Я не знаю блаженного отця О.Ковча. Радий, що побував на презентації книги. Знаю, що він загинув у концтаборі, в Майданеку. Навіть будучи в тюрмі, почувався на своєму місці. Думається, що весь час він мав велике уповання на Господа, і, звичайно, велику надію на Нього. Отець Омелян закінчив життя, як мученик, він старався все робити якнайкраще, будучи людиною. Ми всі покликані до святості. Це не означає творити подвиг. Святість — це виконувати своє завдання якнайкраще.»

Із відгуків на прочитану книгу Василь Дяків, історик: — Читаючи книгу В. Г.Дрозда, розумієш, що загальне благо — це коли кожен із нас знаходить своє покликання, бодай маленькими справами вкладаючи цеглину в міць нашої держави. О.Ковч вчить нас шанувати родину. Дивлячись на той великий священичий рід, в будь- якому моменті життя його діти знаходили підтримку в родинному вихованні. Ця книга є першим кроком у дослідження, адже ще багато є незвіданого, не розкритого, що можна б знайти і зробити. Книга говорить про Боже слово, а це — ключ до нашого серця для добрих справ.

Стефанія Підкова, педагог: — Автор книги про Ковчів підняв із забуття ті імена, про які ми б і не знали. Книга пройнята святим духом. Гортаючи сторінки її, я пройнялася духом Ковчів, який вони пронесли на Заліщанщині. Подібним до Ковча був бедриківський священик Володимир Барнич — великий просвітитель мав цікаву бібліотеку, його шанували в селі. Він служив 52 роки, володів шістьма мовами. До останнього подиху служив людям. Астрополюючись в сьогоденні, бачу, що справу будителів-просвітителів нашого народу з честю продовжує о. Іван Сендзюк, виступи якого я неодноразово слухала на Заліщицькому майдані.

Світлана Дутчак, уродженка Товстого,студентка Чортківського педколеджу ім. Олександра Барвінського: — Я займаюся пошуковою роботою і 14 лютого в Чортківській єпархії ми провели вечір до 120-річчя від дня народження Антона Навольського, який здійснював священичу діяльність в Товстенському храмі. Через свою дослідницьку роботу я усвідомила, якою важливою для мене і всіх нас була і є постать священика. З давніх давен священник був ідеалом уособлення чогось високого — мудрості, писемності. Мене вражає, що О.Ковч не виховував людей лише проповідями, а своїм власним прикладом, своїм життям. Слухаючи присутніх в залі, проводжу паралель між А.Навольським і О.Ковчем — в їхніх долях є багато спільного: обидва народилися на Галичині, навчалися в Кіцманській гімназії, згодом у Львові. Обидва учасники Української Галицької Армії, майже одночасно висвячені єпископом Григорієм Хомишиним. І виховуючи свою паству, віддавали життя за неї.

Михайло Сопилюк, зас¬тупник директора агроколеджу: — Найкращим пам’ятником життя Василя Дрозда є його книги. Це свідчить про те, яка велика ціна його слова. І, згадуючи Омеляна Ковча, я віддаю шану Василю Дрозду, даючи високу оцінку його невеличкій книзі, але так потрібній нам усім. Отцям, кажуть, не потрібно високої оцінки, але потрібне визнання їхньої праці, яку вони залишили для нас. Пантеон отців пов’язаний і з нашою Заліщицькою церквою, яка готується до 150-річчя з часу будів¬ництва. Церква в Заліщиках існує п’ять століть. А скільки подвижників-отців служили їй! Це імена ще з 19 сторіччя. Серед них отець парох Олександр Княгницький, який був заарештований австрійським урядом. У нашому Заліщицькому деканаті 16 із 22 священиків були заарештовані. Серед них Роман Добрянський, репресивні заходи застосовувались до Івана Чукура, Василя Копилюка, братів Тимчуків та багатьох інших світлих людей, які пропагували і утверджували слово Боже.

Педагог, дружина письменника Петра Ковальчука Ірина Олексіївна, виступаючи, закликала творити пам’ять про наших душпастирів молитвою. Адже на вістрі полум’я свічі залишились імена тих, хто веде нас до Бога. На презентації були згадані слова Івана-Павла Другого, мовлені ним багато років тому: “Нехай Господь дасть мир тобі, український народе, бо ти … почав віднаходити істинне коріння”.

Учасники цієї презентації віднаходили істинне коріння свого роду і народу. І на цьому шляху їм прилучився не тільки життєпис родини Ковчів, а й дослідницька праця історика і літератора Василя Дрозда.

Ваш коментар буде першим

Коментувати

Ваш email не публікується.