Повернення в рідний край світлоносної душі – у книзі
(про книги Марії Турчин)

Щем душі викликав дарунок – книга Марії Турчин «Я дякую Богові за все», яку до нашої бібліотеки привіз її син з Івано-Франківська.
Стараннями родини видана ця книга уже після смерті її автора.
Марія Турчин – уродженка села Печорна Заліщицького району, випускниця Заліщицької школи ім. О.Маковея. Після закінчення Чернівецького державного університету працювала вчителем німецької мови у Торській середній школі, згодом у школах Тернополя та Івано-Франківська.

Марія ТурчинЗ 1991 року М. М. Турчин – викладач кафедри німецької філології Національного університету ім. В. Стефаника. Кандидат філологічних наук, доцент кафедри німецької філології Прикарпатського університету ім. В. Стефаника.
Авторка та співавторка навчальних і науково-методичних посібників з німецької мови для вузів та шкіл. В її творчому доробку 60 наукових статей з проблем германістики, а також ряд публікацій краєзнавчого характеру у періодичних виданнях обласної преси.

Перша поетична збірка Марії Турчин «Слова свого не остуджу» побачила світ у 1994 році, друга – «Каштанові свічі» ( 2000 р.), третя – «Золоті ґердани осені» ( 2009 р.). Вона також авторка книг: « Світло, що залишається поміж нас» ( 2008 р.) та «Світлоносна душа» (2010 р.), краєзнавчої книги-розвідки про рідне село «Печорна» ( 2012 р.) за життя підготувала четверту збірку поезій «Я дякую Богові за все».
У фондах Заліщицької районної бібліотеки є поетичні збірки Марії Марківни, які вона подарувала для ознайомлення своїм краянам.

Пам’ятними залишаться відвідини нашої книгозбірні цією душевною і доброзичливою жінкою, яка випромінювала свою мудрість, глибоку любов до людей не тільки у книгах, а й під час наших спілкувань.
У 2012 році в бібліотечній вітальні «Літературні зустрічі» знайомила жителів міста зі своїм життєво-творчим доробком, а також презентувала книгу «Печорна» в рідному селі.

Під час наших зустрічей Марія Турчин щедро ділилась своїми творчими задумами, щоразу дякувала Богові за все. І саме ці слова винесла в назву останньої книги – « Я дякую Богові за все».

Раптово обірвалась струна життєвої мелодії талановитої людини, яка ще встигла у цій книзі написати полум’яні рядки-присвяти рідному краєві, людям, поділитись своїми роздумами, краєзнавчими знахідками.
Епіграфом до своїх роздумів, які започаткували це видання, Марія Турчин обрала такі слова: « Особистість – це жива лабораторія духовної творчості, через яку діє божественний дух». А вже потім продовжує свої роздуми: «Людське життя спалахує дивовижним цвітом різнобарвних квітів, що випромінюють яскраве світло і тепло, яке зігріває наші душі, спраглі до добрих вчинків та високих моральних цінностей.

Намагаюсь пройтись по земній мандрівці, що називається життям, гідно, дякуючи Господу за кожен прожитий день. Я вельми вдячна Йому за те, що Він подарував цей світ, щоб я сіяла та жала, що наділив мене здоров’ям та розумом, що оточив мене добрими людьми, вселяє мені віру і надію, повчає дивитися на кожен день, як важливу віху життя, дає безперестанно пораду, як діяти далі, оберігає від бід і нещасть. Господи, це Ти надихаєш мене до праці, повчаєш, що треба трудитися не тільки у сонячні дні, але й у сльоту та негоду. Це Ти подарував мені роки мого чарівного і золотого дитинства, що промайнуло швидкокрилим птахом над милим і закосиченим сріблом Дністром, який наспівував колись мені, дитині, щодня переважно мажорні мелодії. Я часто виливала йому свої болі та радощі, співала йому своїх улюблених пісень, і, здавалось, він розумів мене в усьому.

Тут, на моїй малій Батьківщині, я знала кожну стежину, кущик, рослину, а вони, здавалось, пестили мене, плекали мої думи й помисли.

Тут я черпаю силу і снагу, заряджаюсь якоюсь дивовижною енергією, і це допомагає мені у повсякденній боротьбі.
Роздумую над духовним спустошенням свого народу, над псевдодуховністю і питаю поради, як бути далі. Розмірковую над словами наших сівачів волі, які так хотіли, щоб ми були на Парнасі, і мріяли, щоб ця гора стала горою української культури. На жаль, ми ще не стали справжніми господарями на своїй землі, ще панує полуда сліпоти, ще відчувається біоценоз змішаного характеру, який витісняє цілюще джерело духовного життя нашого народу, його мову, без якої нація не може існувати.

Усім нам треба працювати над тим, щоб виховати вільне від духовних кайданів покоління українців, яке забезпечить соборність держави. Пригадуються слова О.Заливахи: «Досить скиглянь, пора мати свій національний хребет, пора позбутися комплексу меншовартости». Хочеться вірити, що ми станемо повноправними господарями у власному домі». Про усе це читаємо в поезіях Марії Марківни Турчин.

У Заліщиках та в селах району живе багато людей, які знали за життя цю надзвичайно талановиту людину: її учні, рідні, друзі. Ми пропонуємо усім ознайомитись з останньою книгою Марії Турчин , організуємо зустріч-спогад на її честь, збираємо відгуки про прочитане.

 

Пропонуємо увазі читачів відгук на книгу Марії Турчин «Я дякую Богові за все», який підготувала Марія Іванівна Шмельова, педагог, рецензент підручника німецької мови М. М. Турчин.

Жива лабораторія духовної творчості

Марія ТурчинЗі світлин дивляться на нас відкриті, одухотворені обличчя. Серед них, усміхнений інтелігентний погляд Марії Турчин, що в колі найближчих людей випромінює «божественний дух», світло доброти, щирості і любові.

17 жовтня 2013 року обірвалось життя цієї чудової жінки – талановитого педагога, кандидата філологічних наук, автора чотирьох збірок. Остання з них «Я дякую Богові за все» стала апофеозом творчого життя поетеси.

Хто не вважає себе байдужим чи невігласом, обов’язково візьме до рук цю книгу і прилучиться до джерела високої духовності, непорочної моралі, непідкупної людяності. Саме цими чеснотами пронизана поезія Марії Турчин.

«Найвищий скарб – то совісна людина», — в цих словах вся сутність самої авторки, яка закликає кожного гідно пройти по «земній мандрівці», дякуючи Богові за кожну мить життя. Отож, в центрі стоїть людина, з її поглядом на оточуючий світ і на те, що в ньому відбувається.

«Моя надія – жнець свого врожаю. Твоя надія – «Я чуже займаю» або «Життя – плоди трудів, спітнілих днів і літ тягар. І радість жнив…» Так образно говорить авторка про місію людини на цій землі. Про людську гідність нагадують однострофи, як наприклад: «Очі без душі сліпі, вуха без серця глухі», «Огиду той птах викликає, що власне гніздо оскверняє».

Марія Марківна мала багато друзів, однодумців, творчих побратимів. Один з них — канадський поет українського походження Петро Кузик, переклад творів якого знаходимо у цьому виданні. Любов до України, усвідомлення ролі слова, єднало цих творчих людей довгі роки. Поетичні рядки Марії Турчин пронизані глибоким філософським змістом та високим патріотизмом.

У привітаннях друзів зі святом чи ювілейними датами – не просто побажання, в них підкреслюється роль особистості. «Ювілеї – це не просто свято, це здобутки всіх днів у житті».

Та найбільше турбує авторку доля України, її працьовитого і мудрого народу. Гостро і пристрасно, з біллю в серці викриває поетеса підступність і бездарність можновладців, їх хижацьку поведінку:

«В суспільстві страх, невпевненість панують.
І демократію розмито вже давно.
Бо на Олімпі хижаки керують
І люд злиденний втягують в багно».

Марія Марківна глибоко співпереживає сучасну ситуацію, в якій опинився простий люд. «Ми обмануті, підкуплені брехнею». Риторично звучать слова: «Та невже вмирали наші предки за оце сум’яття поміж нас?» Водночас в її творах звучить надія на прозріння, мрія про краще майбутнє: «Вітровію, вдихни у нас сили…».
Мова письменниці образна, лірично-ніжна, коли вона пише про природу з «казково чарівними ранками» літа, «вологими світанками» травня та інше.

В уяві читача малюється щедра золота осінь «що у кетяги сум запліта», «холодна красуня зима» з її хуртовинами і завірюхами.

Ці рядки писані серцем і спогадами про дитинство, що минуло в мальовничому селі Печорна, про красу Дністра, хвилі якого виколисали майбутній талант сільської дівчинки.

Як бачимо, поезія Марії Турчин яскрава і багатогранна, патріотична і високоморальна, глибоко ідейна і революційно спрямована, гостра і ніжна, проста і гуманна. Вона пронизана любов’ю до людей, вона про них і для них.

Ваш коментар буде першим

Коментувати

Ваш email не публікується.