Наші краяни – учасники бойових дій в Афганістані

Атаманюк Іван Петрович.

1231243Атаманюк Іван Петрович народився 1 жовтня 1959 року в с. Мишків Заліщицького району Тернопільської області. З 1967 по 1975 рік навчався в Мишківській восьмирічній школі, потім поступив у Кам’янець – Подільський радгосп – технікум, який закінчив у 1979 році.

15 листопада 1979 року був призваний на військову службу у Збройні Сили СРСР. 2 місяці служив у містечку Хирів на Львівщині.

З січня 1980 року служив у республіці Афганістан. Багато разів брав участь у бойових операціях. 29 вересня 1981 року був звільнений в запас. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги».

Одружений, виховує дочку і сина. Проживає з сім’єю в с. Мишків.

Базалюк Іван Петрович

baziliukБазалюк Іван Петрович народився 3 грудня 1965 року в с. Нирків Заліщицького району Тернопільської області.

З 1972 р. по 1981 р. навчався в Нирківській восьмирічній школі. З 1981 по 1983 р. навчався в Устечківській середній школі. Після того закінчив автошколу в с. Добрівляни.

14 квітня 1984 року був призваний до лав Радянської Армії. Служив в Афганістані, звільнився в 1986 році.

З 1986 по 1990 р. працював на комбайновому заводі м. Тернополя.

З 1991 по 1993 р. працював у сільгосптехніці с. Рожанівка.

З 1994 по 2001 р. працював у колгоспі «Вільна Україна» с. Нирків. З 2002 по 2004 р. працював в ТОВ «Едельвейс». З 2006 р. по даний час працює в товаристві «Агрополіс». Проживає з сім’єю в с. Нирків.

Батючок Роман Михайлович

batu4okБатючок Роман Михайлович народився 21 вересня 1969 р. в селі Касперівці.

З 1976 по 1986 рр. навчався у Касперівській середній школі.

Після закінчення школи поступив до Львівського професійно — технічного училища, а в 1987 р. закінчив повний курс професійного — технічного училища на базі середньої освіти за професією наладник — монтажник випробувального обладнання електровакуумного виробництва.

З 1 листопада 1987 р. проходив службу в республіці Афганістан.

1990 р. вступив у Львівський політехнічний інститут за спеціальністю «Економіка та управління в машинобудуванні», який 9 червня 1995 р. закінчив з червоним дипломом, потім закінчив аспірантуру і залишився при Львівському інституті викладачем економіки.

На даний час Роман Михайлович проживає в Старосамбірському районі. Працює начальником БТІ (бюро технічної інвентаризації).

Безкоровайний Юрій Дмитрович

bezkorovayniy1Безкоровайний Юрій Дмитрович народився 5 квітня 1969 року в с. Ворвулинці Заліщицького району Тернопільської області.

У 1987 році був призваний в армію, служив в м. Термезі (Узбекистан). Після навчальної підготовки його забрали в Афганістан, де служив кулеметником, супроводжував вантажі з боєприпасами і продуктами харчування для солдатів через перевал Саланг. 3 квітня 1983 року демобілізувався.

Одружений. Має одну дочку. Проживає у с. Дзвинячка Заставнівського району Чернівецької області.

bezkorovayniy2Спогади Безкоровайного Юрія про службу в Афганістані.

Півтора року мені прийшлось супроводжувати вантажі на батареях.

Мав легке поранення — міна розірвалася, а осколок попав у ногу. Лікувався в Хайретоні (Афганістан). У 1989 році, коли почали виводити наші війська, мене ще на 3 місяці відправили дослужувати в Узбекистан.

Так проходила моя служба в армії.

Березовський Василь Михайлович

berezovskiyБерезовський Василь Михайлович народився 11 травня 1969 р. в с. Голігради Заліщицького району Тернопільської області в сім’ї колгоспників. В 1976 році поступив у перший клас сільської початкової школи. Потім після її закінчення пішов вчитися у Винятинську восьмирічну школу, а згодом закінчив Касперівську середню школу. Після закінчення середньої школи вступив у Чернівецьке ПТУ здобувати професію токаря. Провчившись у ПТУ, працював у колгоспі, а потім його призвали в армію у 1987 р., спочатку був на навчанні, а потім попав в Афганістан у 180-й мотострілковий полк біля Кабулу. Служив в артилерії. Біля перевалу Саланг був обстріляний їх артилерійський дивізіон, поранено начальника штабу.

Згідно з приказом ПВС СРСР від 15 травня 1988 р. нагороджений грамотою воїна — інтернаціоналіста і медаллю.

В даний час проживає в с. Голігради, не працює.

Брода Іван Володимирович

brodaБрода Іван Володимирович народився 1 січня 1967 року в с. Лисівці Заліщицького району Тернопільської області.

З 1974 1984 рр. навчався в Лисівецькій середній школі. Вчився в Тернопільському ПТУ на фрезерувальника.

В 1985 році був призваний до армії. Попав в Кабул. Має нагороду «За відвагу».

Повернувся додому в 1987 році. Проживає із сім’єю в с. Лисівці.

Біланик Петро Володимирович

bilanikБіланик Петро Володимирович народився 28 жовтня 1968 року.

З 1975 по 1984 рр. навчався у Лисівській середній школі. Після закінчення 8 класу навчався в Тернопільському будівельному технікумі. А в 1987 році був призваний в армію. Петро попав в Афганістан в Кабул в інженерно — снайперські війська. Додому повернувся в 1989 році обгорілий від афганського сонця.

Зараз проживає в Тернополі.

Спогади Біланика Петра про службу в Афганістані.

Коли наша група переїздила з Кабула в гори, то загинув друг , який їхав машиною. Тоді командир посадив мене замість вбитого друга.

Так два роки я прослужив на бойовім танку з міношукачем. Коли в 1989 році виводили війська з Афганістану, то супроводжував штаб армії з Кабула в Росію, а згодом ще вертався назад і проводжав решту військ.

Брезіна Володимир Гнатович.

berezin1
Брезіна В. Г. в першому ряді зліва перший.

Брезіна Володимир Гнатович народився в 1967 році в селі Шипівці Заліщицького району Тернопільської області в родині хліборобів.

З 1974 року навчався у Шипівській восьмирічній школі, з 1982 по 1984 рр. — в Лисівській середній школі. В 1984 році поступив на навчання в Івано — Франківське училище на телемайстра. Училище не закінчив у зв`язку з тим, що був призваний до лав Радянської Армії у 1985 році.

Півроку був на учбовій підготовці в Узбекистані, де отримав професію зв`язкового.

Після проходження учбової підготовки служив в Афганістані.

Повернувся із служби додому в 1987 році. Продовжив навчання в Івано — Франківському ПТУ, здобув професію телемайстра.

В 1989 році одружився, виховує двох синів. На даний час проживає в селі Надорожне Івано — Франківської області, Тлумацького району.

 

Богуцький Василь Іванович.

bogutskiy

Богуцький Василь Іванович народився 12 грудня 1965 року в с. Голігради Заліщицького району Тернопільської області. Закінчив школу, отримав середню освіту, здобув професію токаря, шофера.

Навесні 1984 року був призваний в армію. Присягу приймав в Хмельницькому, після того його відправили на навчання в Семипалатинську область місто Аягуз-8 «н/ч 01221». Там він пробув 3 місяці, після чого його направили в Афганістан в м. Файзабад.

Служив в гарячих точках, 1985 р. отримав нагороду «За відвагу». Навесні 1986 року повернувся додому.

В 1992 р. трагічно загинув.

Бучковський Михайло Антонович.

Бучковський Михайло Антонович народився 22 лютого 1963 року в с. Дунів Заліщицького району Тернопільської області.

В 1970 р. вступив до першого класу Дунівської початкової школи, яку закінчив 1973 року.

Протягом 1973-1975 рр. навчався в Кулаківській восьмирічній школі.

Із 1975 року навчався в Дунівській восьмирічній школі, яку закінчив в 1978 році.

Після закінчення школи вступив у Заліщицький сільськогосподарський технікум за спеціальністю «агроном — плодоовочівник», який закінчив у 1982 році.

Із березня 1982 року був призваний на службу в армію. Проходив курс «молодого бійця» в м. Новгород — Волинський, після чого відбув у Туркменистанський військовий округ в місто Ашхабат. Тут проходив військову підготовку молодших командирів до вересня поточного року. Після цього був відправлений для подальшого проходження військової служби в обмежений контингент радянських військ в Афганістані. В травні 1984 року після закінчення служби повернувся додому.

З липня по листопад 1984 року працював в колгоспі ім. Калініна помічником комбайнера.

З листопада 1984 року працював завідувачем майстерні тракторної бригади колгоспу ім. Калініна, очолював комсомольську організацію колгоспу ім. Калініна.

З 1988 року навчався заочно в Уманському сільськогосподарському інституті за спеціальністю «агроном — плодоовочівник».

1994 року закінчив Чернівецький державний університет ім. Юрія Федьковича, отримав диплом викладача біології та хімії.

1994-1998 рр. працював головою Дунівської сільської ради, 1998-2003 рр. — вчителем біології загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів.

Має нагороди: медаль «За відвагу», медаль «70 років Збройних Сил СРСР», медаль «Від вдячного афганського народу», Грамота Президії Верховної Ради СРСР.

Одружений, виховує дочку. Проживає із сім’єю в с. Щитівці.

Спогади Бучковського Милайла про службу в Афганістані.

Із вересня 1982 року по травень 1984 року проходив службу в обмеженому контингенті Радянських військ в Афганістані. Службу проходив у м. Кундуз.

Одним із основних завдань для мене було супроводження колон із гуманітарним вантажем для місцевих жителів, а також боєприпасів, продуктів харчування на військові об’єкти, які були розташовані в різних районах Афганістану.

В одному із таких рейсів колона потрапила в засідку, де нас обстріляли із гранатометів та великокаліберних кулеметів. В бойову машину, де я знаходився, влучив один із гранатометних снарядів. При цьому в машині знаходилося троє людей. Мене та водія внаслідок сильного вибуху, що супроводжувався високою температурою, викинуло на люки броні, які були відкриті.

Машина зійшла з дороги. Прийшовши до свідомості, я виніс пораненого водія до дороги і повернувся за радистом, який ще залишався в палаючій машині. Але на превеликий жаль врятувати його вже не вдалося, оскільки машина вибухнула.

Не зважаючи на сильний обстріл, колону все-таки вивели до місця призначення. Мене та водія було відправлено літаком на лікування в м. Кабул.

Після лікування я повернувся для подальшого проходження служби в свою частину.

За мужність та героїзм при виконанні службових обов’язків був нагороджений медаллю «За відвагу» в 1983 році.

Вадімов Валентин Олександрович.

Вадімов Валентин Олександрович народився в селі Плагоєво Іванівського району Одеської області 16 березня 1969 року. В 1975 році батьки переїхали в село Кострижівка Заставнівського району Чернівецької області.

Навчався і закінчив місцеву середню школу. Поступив у Заставнівське СПТУ, де здобув професію механізатора широкого профілю.

В 1987 році був призваний до армії. Служив у м. Термез, Узбецької СРСР. Розпочав навчання в навчальному підрозділі, але в зв’язку з необхідністю був направлений в Афганістан. Період служби тривав 1,5 року. В армії вдосконалив свою цивільну професію, водив бойову машину БТР. Весь цей час прослужив в районі населеного пункту Кінчай, що в перекладі означає «Долина смерті». Мав 12 бойових виїздів, які тривали іноді по 2-3 місяці. За службу одержав бойові нагороди: медаль «За відвагу» і дві «Від вдячного афганського району».

З 11 лютого 1989 року, закінчував службу в містечку Муліно Горьківської області (Московського Військового округу).

Після армії працював в селі Брідок Чернівецької області Заставнівського району механізатором.

З 1991 року після одруження проживає із сім’єю в с. Синьків, займається веденням підсобного господарства.

Вербіцький Іван Михайлович.

verbНародився 1961 року 16 травня в с. Шипівці Заліщицького району Тернопільської області в родині хлібороба Вербіцького Михайла Тимковича, мати фельдшер — акушер, працювала зав ФАПом.

З 1968 по 1977 рр. навчався у Шипівській восьмирічній школі. У 1978 р. закінчив Товстенську середню школу.

1980 р. закінчив навчання в Чернівецькому ПТУ, де здобув спеціальність електромонтера.

У 1980 році, восени, був призваний в армію. Півроку прослужив в м. Ашхабаді (Узбекистан), а потім продовжив служити в Афганістані. Повернувся із служби додому в 1982 році.

В 1983 році вступив на навчання в Тернопільський медичний інститут. В 1989 році закінчив медичний інститут за спеціальністю «дитячий невропатолог», залишився працювати в м. Тернополі.

В 1985 році в подружжя народилася дочка Юля, у 1988 році — дочка Оленка.

Вербіцький Іван захворів на хронічну ниркову недостатність. Помер 17 вересня 1997 року.

Спогади матері Вербіцької Тетяни Михайлівни про сина.

verb2
Вербіцький І. М. зліва перший.

Коли Іван повернувся із Афганістану, його мрією було закінчити медичний інститут і добровільно працювати в Афганістані — лікувати дітей, бо вони були там недоглянуті, хворі, їм ніхто не робив ніяких прививок.

Закінчив медичний інститут, коли наші війська вже виводили з Афганістану. Працював у м. Тернополі лікарем — педіатром. Іван дуже любив дітей. Він був дуже хорошою людиною, розумною, ввічливою, доброзичливою.

Ще в Афганістані захворів на хворобу Боткіна. Його відправили в м. Ташкент на лікування у військовий госпіталь. Там пробув п’ять тижнів, після чого ще повернувся на службу в Афганістан.
Вербіцький Іван Михайлович був сержантом, зі своєю частиною охороняв міст, який з’єднував Радянський Союз із столицею Афганістану Кабулом. Це було їхнім головним завданням. Жили солдати в землянках. Їх брали на гарячі точки, де проходили сутички з афганцями. З таких сутичок мало хто повернувся живим. До своєї землянки, до своїх товаришів добиралися через гори. Одного разу в такій сутичці залишилися живими Вербіцький Іван і ще один офіцер. Не залишилося набоїв, лише кожен для себе приберіг по гранаті. До них наближалися душмани. Побратими по зброї обнялися, прощаючись із життям. І тут помітили радянський літак, який, стріляючи по душманах, врятував солдатів від смерті. Втомлені, але живі, повернулися того разу вони до своєї землянки.

Син розповідав про випадок, коли він ішов перевіряти пост, пробираючись тихо і обережно, побачив солдата, який стояв на посту, клякнувши на коліна і схиливши голову до землі, а його автомат лежав поруч. Іван подумав, що солдат мертвий. Коли підійшов ближче і торкнувся до нього, то солдат прокинувся. Він був дуже виснажений і тому придрімав, чого робити не можна було. За це солдат був покараний.

Бувало таке, що їх годували весь місяць лише капустою про спеці t 60°С. Купатись не можна було, бо усюди були душмани. А це було небезпечно. З місцевими жителями наші солдати дружили.

Дружина Людмила та дочки після смерті Івана виїхали на проживання в Америку.

Війтишин Володимир Ярославович.

viytiwinВійтишин Володимир Ярославович народився в с. Дорогичівка Заліщицького району Тернопільської області 7 листопада 1967 р.

У 1974 р. розпочав навчання у першому класі Дорогичівської середньої школи. У 1984 р. закінчив середню школу і в цьому ж році вступив до Заліщицького радгосп — технікуму.

Після закінчення технікуму у 1987 р. Володимир був призваний до лав Радянської Армії.

Три місяці перебував на навчанні у м. Термезі, після чого його забрали в Кабул, де прослужив півтора року.

Пригадує страшні бої, окопи, землянки, сильну спеку. На рахунку 10 страшних боїв, дві контузії.

В одному з боїв, в якому теж брав участь, загинуло 28 його товаришів.

Був нагороджений орденом: «Учасник бойових дій», Орденом «Воину — интернационалисту от благодарного афганского народа», орденом «70 лет Вооруженных Сил СССР».

Війтишин Іван Михайлович.

ViytivanНародився в 1966 році в с. Дорогичівка Заліщицького району Тернопільської області. З 1973 по 1984 рр. навчався в Дорогичівській середній школі.

1985 р. призваний до лав Радянської Армії, звідти його направили в Афганістан. Три місяці був на навчанні, де здобув професію кухаря. Після навчання забрали в м. Баграм, де й прослужив до кінця служби в інфекційному госпіталі. Там охороняв хворих.

Сам переніс тяжке захворювання — тиф. Був госпіталізований. Служба була важкою. Нестерпна спека, привозна вода, страшні бої — все це перенесли наші воїни — інтернаціоналісти. Він нагороджений медаллю «Воину — интернационалисту от благодарного афганского народа». Проживає в с. Дорогичівка.

 

Герелевич Ярослав Іванович.

Герелевич Ярослав Іванович народився 12 травня 1967 року в с. Виноградне Заліщицького району Тернопільської області.

У 1974 році навчався у Виноградівській початковій школі. 1978 р. закінчив Зозулинську восьмирічну школу.

16 травня 1985 р. був призваний на службу у Збройні Сили. Служив в Афганістані у в/ч ПП 19888, був водієм, а також заправляв літаки.

6 серпня 1987 р. по закінченню строку служби звільнений у запас.

У даний час Герелевич Ярослав проживає с. Виноградне, займається веденням підсобного господарства.

Гігійчук Василь Іванович

gerelevich1Гігійчук Василь Іванович народився 23 квітня 1959 р. в смт. Товсте Заліщицького району Тернопільської області.

З 1966 по 1976 рр. навчався в Товстенській середній школі. Після навчання у Борщівському сільськогосподарському технікумі був направлений на роботу в с. Загайці Шумського району. Звідти був призваний на службу в ряди Радянської Армії.

Служив два роки в Афганістані. У 1981 р. повернувся додому і працював на заводі «Літій».

Одружений, виховує двох синів і дочку. В даний час проживає в смт. Товсте, підприємець.

Спогади Гігійчука Василя про службу в Афганістані.

На одній із бойових операцій, яка проходила влітку, колона бойових машин, в тому числі і я, на машині ГАЗ-66, везли боєприпаси.

Їхали по непрокладеній дорозі, щоб не потрапити на міни. Перед мостом змушені були зупинитися, щоб перевірити дорогу. Для цього були танки із спецобладнанням і спеціально навчені собаки.

Коли мін не було виявлено, колона отримала команду «Вперед».

Раптом всередині колони, де був і я, пролунав вибух. Моя машина була пошкоджена, і я на декілька секунд втратив свідомість. Пам`ятаю, що пробував відкрити двері, але їх заклинило. В цей час я почув крик командира: «Вискакуй!». І цей крик — наказ врятував мені життя.

Я вискочив через протилежні двері, мене відтягнули далі від машини і через короткий час почали рватися боєприпаси.

Пізніше виявилося, що бойовики почали застосовувати міни із пластиковою оболонкою і тому собаки не змогли їх виявити.

Такі випадки були часто за час моєї служби, коли колони вирушали на спецоперації.

Гозюн Іван Васильович.

gozunНародився 21січня 1965р. в с. Рожанівка Заліщицького району Тернопільської області.

В 1972-1982 навчався в Товстенській середній школі, після закінчення якої вчився в Добровлянській автошколі ДТСААФ.

21 березня 1983р. був призваний в армію і служив в м. Баграм (Афганістан) до 9 травня 1985 р.

Одружений, має дві дочки. Працює на ТОВ «Ровекс».

Проживає з сім’єю в селищі Товсте.

Головацький Микола Іванович.

golovГоловацький Микола Іванович народився 12 лютого 1967 року в с. Шипівці Заліщицького району Тернопільської області.

З 1974 по 1982 рр. навчався в Шипівській восьмирічній школі. Вчився в Товстенському СПТУ — 22.

9 травня 1985 року був призваний в армію. Служив в Афганістані.

Одружений. На даний час із сім’єю проживає в с. Лисівці.

Головецький Володимир Ярославович.

golovejkiГоловецький Володимир Ярославович народився 2 квітня 1966 року в с. Свершківці Заліщицького району Тернопільської області в сім’ї службовців.

З 1973 по 1981 рр. навчався в Хмелівській восьмирічній школі, закінчив Бучацьке СПТУ — 6.

У 1984 році працював у колгоспі водієм.

3 листопада 1984 року був призваний в армію. Три місяці відслужив у м. Ташкенті, а потім в Афганістані.

24 березня 1985 року при виконанні бойового завдання Володимир Ярославович Головецький загинув.

Був посмертно нагороджений орденом «Червоної зірки».

Спогади матері Головецької Зої Анатоліївни про сина.

Важко, дуже важко говорити про рідних в минулому часі, а матері про своє дитя найважче. Горе і гордість, як злі сестри осіли в моїй душі. Кричить обпалене горем серце, його не заставиш мовчати. Приклади справжньої військової відваги засвідчують, що молодь наша прекрасна, нею можна гордитись. Наші милі, дорогі діти, навіть дорослими для нас залишаються дітьми.

Володя ріс спокійним, врівноваженим, працьовитим. У відношенні до сестер був справедливим, люблячим братом. В школі навчався добре, любив читати, займався фізкультурою, дружив з однолітками. Змалку мріяв стати шофером, як батько.

Привітний, уважний до людей, Володя був трудолюбивим, надзвичайно скромним і небагатослівним. В односельчан користувався повагою. За старанність, працьовитість поважали його старші товариші. Ми пишались своїм сином. В листопаді Володю призвали в армію. Важко було нам розлучатись в той день. Материнське серце ніби віщувало, що бачимо ми Володю живим востаннє. А Володя заспокоював: «Не плач, мамо, я не маленький. Відслужу і повернуся додому. Все буде добре.». Та наша розлука з сином стала вічною. Синочок мій загинув на Афганській землі.

Безмежне материнське горе. Але разом з тим я горджуся своїм сином, що в тяжку хвилину не схилив голову перед ворогом. Для мене він завжди залишиться люблячим, вірним слову сином.

Спогади сестри Головецької Галини Ярославівни про брата.

Серце стискається до болю, а груди наповнюються гордістю за мого брата Володимира Головецького, що загинув у нерівному бою з душманами в Афганістані. Залишиться він для мене і моїх друзів назавжди дев’ятнадцятирічним, увійшовши в безсмертя. Його іменем названа наша вулиця.

Його ім’я у пам’яті сельчан записано навічно.

В мальовничому селі Свершківці, що знаходиться над Дністром, рівень якого досягає ста метрів, народився 2 квітня 1966 року Володя Головецький. Веселим та щасливим було дитинство сільського хлопчика. Зростав у сім’ї сільської фельдшерки Зої Анатоліївни та слюсаря автопарку Ярослава Васильовича. Був середульшим. Старша сестра Світлана та молодша Галя завжди клопотались за нього, бо Володя від народження був дуже сором’язливим, здається, занадто скромним. Тому в товаристві малечому вони частіше захищали брата, ніж навпаки. Коли збирались у вільний час дітвора з усієї вулиці під лісом, на поляні, бо тут і пройшло власне, дитинство майбутнього воїна – афганця, то і Володя теж полюбляв погратися. Лідером його не пам’ятають, бо чомусь завжди стояв осторонь. І коли його погукають у коло, по якому танцював такий звабливий гумовий м’ячик, що був великим щастям тоді для дітей, не міг втриматись навіть Володя. Майже кожного надвечір’я проходили забави дітвори з вулиці Зеленої наприкінці 60-х на початку 70-х років. Звичайно, було воно далеко не таким, як сьогодні. Але, мабуть, набагато серйознішим, відповідальнішим, хоч і не таким розкішним. Бо малеча теж робила бодай мізерний вклад у господарство своєї сім’ї. одні збирали хворост, щоб можна батькам зварити вечерю, інші – пасли корів, стерегли від хижаків курчат, каченят, гусей. Здається, ніхто тоді не дармував, а як слухались старших, виконуючи добросовісно свій маленький обов’язок вдома. А як наполегливо тоді діти вчилися у школі.

Оглядаючись назад, згадується мимоволі дитинство, стежки, втоптані босими ногами, і цей сором’язливий, такий неговіркий хлопчина, котрий першим біг на допомогу воротарям. Хто б міг подумати, що через 10-12 якихось років цей Володя піде захищати іншу націю, навіть віддасть своє життя, виконуючи інтернаціональний обов’язок. А вулиця Зелена зміниться на вулицю Володі Головецького. Хто ж з нас друзів, вуличан, ровесників, трохи старших чи молодших, що грались одним м’ячиком, міг уявити, що 19-річним юнаком завершить, можна сказати, подвигом своє життя Володя. Коли людина поруч, то й ніколи не замислюєшся про її життєві кроки. А життя крутить своє колесо, причому тільки вперед.

Через півроку після призову у Збройні Сили, прийшла у село Свершківці сумна звістка, дзвони сповістили сумну новину – загинув в автоколоні 24 березня 1985 року Володимир Головецький.

Через два тижні в селі лунали залпи пострілів, які свідчили всім про смерть нашого Володі. Село завмерло у тиші, у смутку. Адже пострілів не чули від Другої світової.

Тільки добрим словом згадують Володю і шкільні товариші, і вчителі. Бо і тут він завжди був скромним, відповідальним, тихим. Належав до «хорошистів». Тоді після закінчення Хмелівської школи пішов стежкою батька, вирішив здобути професію слюсаря у Бучацькому профтехучилищі. Саме через цю професію і потрапив Володя в автоколону. Прослуживши півроку, зустрів смерть в горах Афгану.

Усі, хто знав і любив Володю, згадують його більше років, ніж він їх прожив. Пам’ятають сестри, рідні. Галя проживає в Заліщиках з сім’єю, Світлана – в Гусятині.

Можливо, горе підірвало здоров’я батька Ярослава Васильовича, який через чотири роки пішов на зустріч сину, ще відносно молодим. Стоїть на кладовищі чорний сумний обеліск, як пам’ятний знак воїну – афганцю, 19-річному юнаку із Заліщанщини, з маленького села Свенршківці.

Часто порушує твій спокій, Володю, берізка, що скидає свої листочки, зігріваючи твою могилу та сльози твоєї старенької згорбленої одинокої матері, яка доглядає й виглядає тебе й досі.

Плаче й тужить за тобою, бо недоспівав ти свою пісню, недожив, недокохав, недо – недо – недо…

Віра Остапівна Романюк – вчителька української мови і літератури Хмелівської загальноосвітньої школи 1-2 ступенів, сусідка родини Головецьких у с. Свершківці.

Спогади Дутки Дмитра Богдановича, товариша Володі.

Володя був старшим від мене, але ми дружили з ним. Жили ми по сусідству. В іграх не прагнув показати, що він старший від нас, малюків. Розповідав нам багато цікавого, так як сам багато читав і знав. З ним було цікаво. Володя був чесним і сміливим, займався спортом і сам і нас залучав до занять. Він був готовий прийти на допомогу і молодшим, і старшим. Разом ми допомагали стареньким сусідкам принести води чи вколоти дров.

Мріяв Володя стати шофером, водити великовантажні машини. Майже здійснилась його мрія. Він став шофером, але так мало встиг зробити.

Звістка про Володину смерть болем одізвалась у моєму серці. Я не можу уявити, що з ним ми не зустрінемось, не поділимось потаємним. Але разом з тим я горджуся, що він, мій старший товариш, виявив сміливість і героїзм, виконуючи свій інтернаціональний обов’язок на афганській землі. Клянуся бути гідним свого старшого друга!

Він завжди залишався для нас, живих, дев’ятнадцятилітнім, прикладом мужності, відданості Батьківщині. Життя Володі продовжиться в наших повсякденних справах на благо Вітчизни, в ім’я миру на планеті.

Спогади Оробчук Ганни Олексіївни, першої вчительки.

Навчаючи дітей в початкових класах, ми не думаєм, хто виросте з наших дітей, віддаючи їм свої знання і душу, бажаємо щасливої дороги в житті, добра, вирости справжньою людиною.

Володя хіба що ростом, надзвичайною сором’язливістю, акуратністю виділявся серед однокласників. В перший клас Володю привела мама. Всі три роки він сидів за першою партою в середньому ряду з Драганом Михайлом. Хлопчики дружили. Любили читати разом, ділились враженнями від прочитаного. Читати Володя навчився швидко, але писати чисто інколи просто не вистачало терпіння. Володя виконував доручення добросовісно, був уважним до товаришів, чесним, справедливим, завжди був готовий допомогти товаришеві. Допомагав він вдома і стареньким сусідам. Не любив Володя ні битися, ні грати в карти. Таким скромним, ввічливим, трудолюбивим був він і в старших класах.

Просто важко повірити, що Володі нема серед нас. Але для всіх нас він назавжди залишиться юним. Горджуся тим, що він був моїм учнем. Герої не вмирають, вони живуть в наших серцях, в наших ділах.

Гошовський Віктор Мирославович.

Гошовський Віктор Мирославович народився 27 жовтня 1969 року в с. Новосілка Заліщицького району Тернопільської області. Закінчив Новосілківську восьмирічну школу, згодом Товстенське СПТУ-2.

9 листопада 1989 року Віктор Гошовський був призваний в армію.

Навчальну підготовку проходив в м. Термез (Узбекистан).

Після навчання його направили в Афганістан. Служив в м. Шинданд, в комендантській роті до 14 лютого 1989 року. В жовтні цього ж року був демобілізований.

В даний час проживає в с. Новосілка.

Голов’яник Степан Михайлович.

golovyanikГолов’яник Степан Михайлович народився 10 січня 1967 року в с. Бедриківці Заліщицького району Тернопільської області. З 1974 по 1982 рр. вчився в Бедриківській восьмирічній школі. Після закінчення якої поступив в Теребовлянське культурно — освітнє училище на музичний відділ. В 1986 році закінчив училище і по направленню працював художнім керівником в Будинку культури с. Синьків Заліщицького району.

26 квітня 1986 р. Степана Голов’яника призвали в армію. Два роки служив в Афганістані.

Одружений. Має дочку. Проживає в Івано — Франківську.

 Горішний Іван Васильович.

Горішний Іван Васильович народився 4 жовтня 1962 року в с. Голігради Заліщицького району Тернопільської області в сім’ї колгоспників. Після закінчення школи поступив вчитися у Чернівецький залізничний технікум. По направленню пішов працювати в Архангельську область, Вельський район м. Сінега. Звідти був призваний в армію.

З жовтня 1982 року його направили в м. Кабул (Афганістан).

Тяжка була служба, але відслужив.

Був нагороджений медалями за відвагу, грамотою від уряду. Повернувся зі служби із званням молодшого сержанта. Демобілізувався в 1984 р.

Горішний Іван Васильович проживає і працює тепер у м. Тернополі.

Губіш Орест Іванович.

Губіш Орест Іванович народився 6 березня 1969 року в с. Угриньківці Заліщицького району Тернопільської області в селянській сім’ї.

З 1976 по 1984 рр. Орест навчався в Угриньківській загальноосвітній школі І-ІІ ст. Навчався на «добре» і «відмінно».

Після школи вступив у Кам’янець — Подільське училище і здобув спеціальність електрика.

Після закінчення училища був призваний в армію, служив в Афганістані. Пробув в гарячих точках 1 рік і 4 місяці (на півночі Афганістану, провінція Газні).

Після демобілізації повернувся в рідне село, працював електриком на Заліщицькому маслозаводі.

В даний час займається підсобним сільським господарством.

Одружений, виховує двох дітей. Проживає в с. Угриньківці.

Спогади Губіша Ореста про службу в Афганістані.

Прибули в Афганістан вночі. Захоплююче враження було від побаченої природи, високі гори і плоскогір’я.

Провінція Ганзі, де довелося нести нелегку службу, розташована між Сулеймановими горами та Газні — Кандагорським плоскогір’ям.

Жили ми в палатках. В наш обов’язок входило контролювати дороги. З місцевим населенням намагалися завести добросусідські відносини, допомагали їм продуктами, адже там переважно були малоземельні та безземельні селяни. Про те афганці нас, православних, вважали ворогами, а з мусульманами контактували.

Жодної години не було спокійно. Смерть підкрадалася з кожного боку. На очах в мене загинуло багато товаришів.

Особливо запам’ятався мені такий випадок. Солдат, родом з Москви, підірвався на міні, його контузило, відірвало ноги.

Важко було дивитися на нього, на його біль і муки. Відправили його в Москву літаком.

Багато солдат викрадали, в полоні з них знущалися.

Гушта Іван Михайлович.

Гушта Михайло Іванович народився 23 грудня 1968 року в селі Угриньківці Заліщицького району Тернопільської області, в селянській сім’ї.

В 1967 по 1984 рр. навчався в Угриньківській загальноосвітній школі. Після школи вступив в Чернівецьке будівельне училище, здобув спеціальність будівельника. Після закінчення училища 1987 року йде в армію.Перші три місяці проходить навчання у Львові, а тоді його відправляють в Афганістан. Прослужив 1 рік і 2 місяці в Кабулі на заставі. Був поранений в ногу. Після демобілізації повертається в рідне село і працює в колгоспі. В даний час працює робітником на приватному підприємстві «Дзвінка».

Одружений, виховує двох дітей. Проживає із сім’єю в с. Угриньківці.

Спогади.

Прибули в Афганістан в обідню пору на околицю Кабулу. Жили в будиночках, які не мали покриття над головою. Зразу ж почалися важкі дні і ночі неспокою. Завжди були в тривозі і готові до бою. З першої ночі почалося бомбардування. Бомбили і радянські літаки, і їхні літаки. Пізніше був поранений осколком від бомби, скинутої радянським літаком.

Під час служби я втратив багато товаришів. Возив в цинковій труні в Херсон Степка Михайла Івановича. Зустріч з родиною неможливо описати і передати. З місцевими жителями жили в добрих відносинах. Вони нам допомагали продуктами. Адже останні 3 місяці нам майже не постачали продуктів. Виживали, як могли.

 

Данильчук Микола Петрович.

danil4uk
Данильчук М. П. в центрі.

Данильчук Микола Петрович народився 10 грудня 1967 року в с. Лисівці Заліщицького району Тернопільської області. Навчався в Лисівській середній школі, яку закінчив в 1985 році. 14 травня 1986 року був призваний в ряди Радянської армії. Навчальну службу пройшов в Туркменістані, а подальшу службу проходив в Афганістані. Брав участь у військових операціях, за що був нагороджений медалями: «Воїну — інтернаціоналісту», «70 років Збройних Сил СРСР», «За мужність і героїзм».

26 липня 1988 року був звільнений в запас.

Проживає в с. Лисівці з сім’єю.

 

 

Дем’янів Михайло Володимирович.

Дем’янів Михайло Володимирович народився 24 червня 1962 року в с. Хмелева Заліщицького району Тернопільської області в сім’ї колгоспників Володимира і Ярослави.

З 1969 по 1977 рр. вчився в Хмелівській восьмирічній школі, після чого вступив в Товстенське СПТУ. 1979 року закінчив СПТУ і здобув професію «механізатора». Працював механізатором у рідному селі Хмелеві в колгоспі «Молода гвардія».

В 1980 році був призваний в ряди Збройних Сил СРСР. Службу розпочав в м. Ашхабад, де проходив курси навчальної підготовки. Після шестимісячної підготовки мобілізували в Афганістан по спеціальності «механік — водій» танка. 28 грудня 1980 року прийняв присягу і почав службу в м. Шенданд, в 371 гвардійському мотострілковому полку. Під час однієї з воєнних операцій отримав поранення в ноги (підірвався на міні своїм танком). Після поранення був відправлений у воєнний госпіталь. Це сталося 11 серпня 1982 року під час закінчення служби. Пробув у госпіталі 2 місяці, потім один місяць при своїй в/ч. 25 жовтня 1982 року звільнений в запас.

Має такі нагороди: «Гвардія», «Отличник СА», «Воїну — інтернаціоналісту від вдячного афганського народу».

На даний час проживає в с. Хмелева, неодружений, інвалід другої групи після бойового поранення.

Деревенчук Ігор Михайлович.

Dereven4uk
Деревенчук І. М. перший справа.

Деревенчук Ігор Михайлович, народився 15 січня 1965 року в м. Збараж Тернопільської області.

В 1966 році був усиновлений Деревенчуком Михайлом Павловичом та Деревенчук Марією Іванівною, після чого переїхав в с. Устечко Заліщицького району Тернопільської області. Закінчив Устечківську середню школу в 1982 році. З 1983 року по 1985 рік був на службі в армії. Служив в Афганістані в м. Баграм, у в/ч ПП 93987, служив рядовим. Пізніше з 28 лютого 1984 року по 5 серпня 1985 року служив в м. Кундус у в/ч ПП 31503. Під час служби був старшим шофером колісних бронетранспортерів, брав участь у бойових діях, був поранений.

За добру службу був відзначений бойовими нагородами. Одружений. Має двох синів, в даний час проживає із сім’єю в с. Устечко Заліщицького району.

Дністрян Володимир Васильович

dnistrianДністрян Володимир Васильович народився 17 червня 1965 року в с. Броска Ізмаїльського району Одеської області в сім’ї робітників.

З 1972 по 1982 рр. навчався в Бросківській середній школі.

В 1983 році був призваний в армію. Служив в Афганістані, де був першим кулеметником роти, а з 1984 року — радистом роти. Через півтора року служби — був призначений інструктором по рукопашному бою.

Навчав молоде покоління правильно орієнтуватися в бойових планах.

В 1985 році був демобілізований.

З 1986 по 2002 рр. працював бригадиром рільничої бригади. З 2002 року був обраний на посаду голови Колодрібської сільської ради. 2003 року — голова товариства «Бойківщина» Заліщицького осередку.

Одружений, виховує трьох дітей. На даний час проживає в с. Колодрібка, приватний підприємець.

Дутка Іван Ярославович.

Дутка Іван Ярославович народився 15 вересня 1960 року в селі Свершківці Заліщицького району Тернопільської області.

З 1967 до 1977 року навчався і закінчив Дорогичівську середню школу. Вчився на шофера в Добрівлянській автошколі. В 1978 році був призваний до лав Радянської Армії. Три місяці був на навчанні, а після того його направили на службу у місто Кабул. Працював шофером.

Спогади

Брав участь у боях. Був контужений. Пригадую з болем той день, коли отримав поранення. Куля прошила мені ногу і відірвало м`яз ноги.

Служба в Афганістані була важка і нестерпна. На очах гинули близькі люди, знайомі. Гинули солдати від куль і від смертельних укусів гадюк, яких там дуже багато. На моїх очах було вирізано цілий автобус солдатів — побратимів. Переді мною стоїть і досі та невинна кров невинних дітей.

Був нагороджений орденами: «Воину — интернационалисту от благодарного афганского народа», «Учасник бойових дій»

Добровольський Володимир Юліанович.

dobrovolskiyДобровольський Володимир Юліанович народився 1961 року в с. Слобідка Заліщицького району Тернопільської області в родині колгоспників.

У 1976 році закінчив Слобідську восьмирічну школу. Навчався у Бучацькому радгосптехнікумі, звідки і був призваний в армію.

Проходив навчальну підготовку у Грузії, після якої направили в Афганістан.

Нагороджений медалями: «Воїну — інтернаціоналісту від братнього афганського народу», «70 річчя Збройних Сил СРСР».

Добровольський Володимир Юліанович помер у 1998 році.

Його сім’я: дружина, четверо дітей проживають в с. Репужинці Заставнівського району Чернівецької області.

Загайкевич Василь Ярославович.

zay1Загайкевич Василь Ярославович народився 28 липня 1967 року в с. Хмелева Заліщицького району Тернопільської області в сім’ї колгоспників.

В 1974 році почав навчання у рідній школі, яку закінчив у 1982 році. Цього ж року вступив на навчання в Товстенське СПТУ. У 1985 році закінчив, здобувши професію «механізатора». Працював в рідному селі Хмелеві.

14 жовтня 1985 року був призваний на дійсну військову службу. Спочатку були курси навчальної підготовки в м. Ашхабад у в/ч 21708. Далі — мобілізація в Афганістан. 5 листопада 1985 року отримав звання «курсант ВУС-100» у в/ч 61436.

1 червня 1987 року — замісник командира взводу у в/ч 15616.

zay216 жовтня 1985 року почав службу з рядового у в/ч ПП 15616 по 2 лютого 1986 року, потім молодший сержант і сержант.

Закінчив замісником командира взводу ВУС 100 917А.

Батьки під час його перебування в Афганістані отримали від командира частини «Вдячний лист», в якому дякували за чесну і добросовісну службу сина.

Був нагороджений знаками: «Воїн — спортсмен ІІ ступеня», «Військова доблесть» (11 вересня 1987 р.); медалями: «За бойові заслуги» (6 січня 1988 р.), «Воїну — інтернаціоналісту від вдячного афганського народу» (15 червня 1989 р.); грамотами: «Президії Верховної Ради СРСР за мужність при виконанні інтернаціонального обов’язку в Республіці Афганістан», «Воїну — інтернаціоналісту» (28 грудня 1988 р.).

9 листопада 1988 року закінчив службу.

Одружений, має дочку. На даний час проживає і працює за кордоном.

Іванюк Іван Володимирович.

IvaniukІванюк Іван Володимирович народився 6 січня 1969 року в селі Лисівці Заліщицького району. Закінчив Лисівську середню школу. Навчався в Тернопільському профтехучилищі № 4. Здобув професію будівельника.

1988 року був призваний в армію. Служив в Кабулі (Афганістан) в артполку артилеристом. Має нагороду учасника бойових дій. Додому повернувся в 1989 році, коли виводили радянські війська з Афганістану.

Проживає в місті Тернополі, одружений, має сім’ю.

Каліновський Ярослав Михайлович.

kalinovskiyКаліновський Ярослав Михайлович народився 22 вересня 1967 року в с. Винятинці Заліщицького району Тернопільської області. Навчався у Винятинській загальноосвітній школі І-ІІ ст. Після закінчення 8-го класу навчався у Касперівській середній школі. Потім продовжив навчання в Івано — Франківському ПТУ за спеціальністю «кранівник». Був призваний у 1986 році в армію. Служив в м. Кабул (Афганістані), заправляв бойові вертольоти. Повернувся зі служби в 1988 році.

Одружений, має дочку. Працював у колгоспі «Прогрес» слюсарем, трактористом. Тапер проживає із сім’єю у рідному с. Винятинці.

Кащишин Василь Степанович.

Кащишин Василь Степанович народився 11 грудня 1965 року в с. Новосілка Заліщицького району Тернопільської області. В 1983 році закінчив Новосілківську восьмирічну школу.

В 1984 році призваний в армію. Проходив навчання в Прибалтиці, служив в Афганістані. Обслуговував літаки на аеродромі, був шофером, возив зброю в м. Баграм. В 1986 році був демобілізований.

Одружений, в даний час проживає в с. Новосілці.

Когут Василь Петрович.

Когут Василь Петрович народився 3 березня 1961 року в с. Кулаківці Заліщицького району Тернопільської області. Батько працював на фермі, а мати була ланковою.

Дитинство Когут Василь провів в селі Кулаківці, де закінчив 7 класів. Потім навчався у Дунівській та Синьківській школах. У 1976 році вступив на навчання в Чернівецький технікум радянської торгівлі. З 1979 р. по направленню працював продавцем в Сєверо — Донецьку. В 1980 р. був призваний в армію в Туркменію. В Ашхабаді пробув 1 місяць на учбовій підготовці, а згодом його відправили в Кабул. Звідти попав у полк польової пошти 351932, де пробув 2 місяці командиром відділення, а тоді заступником командира взводу. Був поранений. Після чого повернувся у Сєверо — Донецьк. Працював на військовому заводі.

У 1982 р. повернувся додому, лікувався у Заліщицькому військовому госпіталі.

У 1989 р. одружився. У 1990 році сім’я переїхала жити в Київ, де народилися сини. У Києві працював при В. А. Ющенку в банку інспектором служби безпеки. 1994 р. вийшов на пенсію по інвалідності.

В даний час проживає з батьками в с. Кулаківці.

Спогади Когута Василя про участь у війні.

Одного разу ішли в розвідку і переплутали координати. Опинилися в центрі Пакистану. Довелося викликати вертушки для прикриття, щоб хоч частина солдат повернулася назад. Після повернення супроводжував колони в десантно — штурмовому взводі.

Пригадує випадок, коли під час супроводження колони з горючим і продуктами солдати попали в засаду. Багато було вбито і поранено, а один лейтенант пропав. Весь взвод підняли на пошуки. Знайшли його під скалою мертвим, тіло було скатоване, очі виколоті, вуха повідрізувані, частини шкіри не було.

Останніх півроку Василь був на Памірі. Ходив 6 раз на засекречені операції. За два роки половина взводу загинула.

Був поранений, пролежав 3 місяці у військовому госпіталі у Черчині. Після госпіталю попав на перевал, де був охоронцем на дачі Аміла. Ходив у рейди на гору, яка мала 2,5 км. Кожен день ходили за боєприпасами і харчами. На ніч заміновували гору, а на день розміновували. Спали на землі.

Костюк Іван Йосипович

kostukКостюк Іван Йосипович народився 23 квітня 1970 року в с. Нагоряни Заліщицького району Тернопільської області, в сім’ї механізатора. Початкову школу закінчив в 1980 році в с. Нагоряни. Середню школу закінчив в с. Устечко 1987 р.

В 1987 р. поступив в ветеринарний технікум м. Кашин (Росія), але навчання так і не закінчив. В 1988 р. був на військовій службі в Афганістані. Нагороджений грамотою та медаллю за мужність та виконання службових обов’язків в Афганістані.

26 квітня 1990 року повернувся зі служби додому. 1991 року закінчив ветеринарний технікум в м. Бучач. З 2000 р. Із сім’єю проживає в м. Москві.

Коханюк Іван Ярославович.

І. Я. Коханюк перший зліва.
І. Я. Коханюк перший зліва.

Коханюк Іван Ярославович народився 1 січня 1966 року в с. Лисівці Заліщицького району Тернопільської області. З 1973 по 1983 рр. навчався в Лисівецькій середній школі. Вчився в школі ДОСААФ в Добрівлянах.

24 квітня 1984 р. призваний в армію. Служив в Афганістані. 7 серпня 1986 року повернувся додому.

В даний час з сім’єю проживає в с. Лисівці.

Спогади Коханюка Івана про службу в Афганістані.

Мене направили на 3 місяці на навчальну підготовку в Казахстан, м. Аягус.

1 серпня 1984 року я з товаришами виїхав в Термез, де ми пробули 2 дні. А потім на вертольотах нас перекинули в Кундуз. Я попав в 149 мотострілковий командирський полк. Охороняв там колони, які ішли на Баграм і назад до Кундуза.

На Іш — Кишим вели колону через Файзабай, де було дуже небезпечно.

5 лютого я з товаришами попав в аварію. Був госпіталізований, до травня місяця лікувався. 15 травня нас направили на останню армійську операцію в Баглан Салан, Паншер Джалалабат, де пробули 3 місяці. Було багато жертв, загинули мої друзі.

Так проходила моя служба в армії.

Колибаба Іван Васильович.

Колибаба Іван Васильович народився 5 липня 1964 року в селі Погорилівка Заставнівського району Чернівецької області. В 1970 році пішов до школи. В школі вчився добре. В 1970 році закінчив Погорилівську восьмирічну школу. Поступив в Заставнівське ПТУ №7. В 1982 році закінчив училище, отримав професію електрозварника ручного зварювання. Після закінчення училища призвали в армію. Півроку служив в Ашхабаді, а потім в Афганістані.

17 грудня 1984 року повернувся з Афганістану. В 1985 році одружився, має дві дочки.

З 1986 по 1991 роки працював зварювальником в колгоспі «Золотий колос», в селі Бедриківцях.

В даний час проживає з сім’єю в с. Бедриківці.

Клочко Іван Михайлович.

klo4koКлочко Іван Михайлович народився 13 травня 1961 року в с. Мишків Заліщицького району Тернопільської області. З 1968 по 1976 рр. навчався в Мишківській восьмирічній школі. В 1978 році закінчив середню школу в Більче — Золотому Борщівського району і поступив в Чернівецький індустріальний технікум.

В травні 1979 року був призваний на військову службу в Збройні Сили СРСР. Спочатку служив у Білорусії, а з січня 1980 року служив в Афганістані, в роті зв’язку механіком — телеграфістом. Навесні 1981 року був звільнений в запас. Закінчив навчання у 1983 році і був направлений на роботу техніком — механіком на цегельний завод в м. Тирасполь (республіка Молдова), де проживає з сім’єю тепер.

Лешун Андрій Тарасович.

lewunЛешун Андрій Тарасович народився 25 липня 1966 р. в с. Голігради Заліщицького району Тернопільської області.

Закінчив Касперівську середню школу. В 1984 р. призваний в армію, а потім в Афганістан, м. Кабул. Служив в аеродромній обслузі в авіації. Повернувся щасливо додому. Був нагороджений медалями за відвагу, грамотами.

Після служби закінчив Чернівецький будівельний технікум, але пішов працювати в Тернопільський міський відділ внутрішніх справ. Дослужився до звання капітана міліції. Нагороджений Почесною грамотою Міністра внутрішніх справ за вагомий особистий внесок у справу боротьби зі злочинністю в ім’я процвітання рідної Батьківщини. (Наказ МВС України від 14 лютого 2002 р.)

В даний час проживає в м. Тернополі.

Валерій Луб’янський.

LubyanskyyВалерій Луб’янський народився в 1960 році у м. Заліщики Тернопільської області.

Закінчив Заліщицьку середню школу ім. О. Маковея у 1976 році. Трудову діяльність розпочав в Заліщицькому районному комбінаті побутового обслуговування, де 12 квітня 1977 року був урочисто прийнятий в трудовий колектив, працював перукарем.

Був призваний в армію в 1979 році. Служив в Афганістані.

31 серпня 1980 року загинув у бою з душманами. Могила В. Луб’янського знаходиться на Заліщицькому кладовищі.

Був посмертно нагороджений орденом «Червоної зірки». Нагороду сина було вручено матері Антоніні Яківні Луб’янській.

З 1987 року в районі проводяться спортивні турніри по міні — футболу, присвячені пам’яті Валерія Луб’янського, переможцям змагань вручають кубок із його портретним зображенням.

Незгасна пам’ять

lubyanskiy2У тихому і затишному містечку над Дністром зростав хлопчина — Валерій Луб’янський. Мав молодшого братика Ігорчика, з яким дуже любив бавитися, ганяв з однолітками у м’яча, купався влітку у Дністрі, ходив у кінотеатр на фільми про війну.

У 1968 році вступив до 1-класу Заліщицької середньої школи ім. О. Маковея. Білявенький хлопчик був скромним, щирим, товариським, допитливим, тому одразу мав багато друзів. Класний керівник Афанасьєва. Л. К. згадує, що Валерій мріяв завжди про щось незвичайне, а любив сидіти біля вікна, за яким весною шуміли дерева на шкільному подвір’ї. А ще був спокійний, розважливий у стосунках з ровесниками. Відмінником не став, але вчився добре. Однокласники Щербина Сергій та Буряк Ігор говорять про нього з особливою теплотою у голосі, зі щемом у серці — рано втратили хорошого друга.

Учителька української мови і літератури Ковальчук. І. О. відзначає його захоплення літературою: багато читав про долю письменників, знав і про тих, чиї твори забороняли читати. Вмів відстоювати своє бачення того чи іншого твору, часто не погоджувався з трактуванням у підручнику. Любив поезію, особливо любовну лірику.

У 1978 році закінчив школу. Свою трудову діяльність розпочав у міській перукарні, тому і не дивно, що всі знали привітного, вправного майстра. Хоча був ще молодим, але роботу свою любив і добре знав. Та незабаром прийшла повістка з військкомату – з 25 жовтня 1979 року призивали на військову службу, а 12 квітня 1980 року вже приймав присягу. З тривогою в серці проводжали сина до лав армії батьки; плакала, обіцяючи чекати, кохана. З Маринкою Заєвою дружили ще з 8-класу. Це було чисте і світле кохання.

І ніхто не підозрював, що зовсім скоро смерть своїм чорним крилом зачепить сім’ю Луб’янських. Хлопець з України потрапив на службу до Афганістану. Боляче забилося серце матері, коли дізналася про це. Лише здогадувалися батьки, як важко синові, з ким воює, бо писати правду не дозволялося. Отож, заспокоював рідних, що все добре. Тоді усі так писали. Коханій у листах признавався, що мріє швидше приїхати до рідного міста, побачити рідні каштани, погуляти в парку над Дністром, послухати спів солов’я.

Та не судилося… 31 серпня 1980 року рядовий Валерій Луб`янський загинув у далекому і такому незрозумілому Афгані. Із листа командира Н-ської військової частини Пузанова матері Валерія Антоніні Яківні: «31 серпня 1980 року підрозділ, в якому був Валерій, вступив у бій з душманами. Валерій впевнено і сміливо вів інтенсивний вогонь, але був смертельно поранений. Надана перша медична допомога уже нічого не могла вдіяти. Наказ було виконано, але в рядах бійців вже не було однієї людини – це був Ваш син Валерій Луб`янський…». За мужність і відвагу Валерій нагороджений Орденом Червоної Зірки (посмертно).

Війна підступила зовсім близько, дихнула у лице мешканцям міста, забравши одного із самих юних і добрих. І весільний букет вже на похороні несла Маринка, перша і остання кохана, якій так і не став чоловіком. З нестерпним болем голосила мати. Не стримуючи сліз, ішли батько і брат, на похорон вийшли всі жителі містечка. Лише плакали і мовчали. Заліщани ніколи не забудуть цієї втрати. На могилі Валерія завжди квіти: приходять сюди просто добрі знайомі, школярі, афганці. У глибокій задумі і тузі часто можна побачити біля могили сина сивого батька — Михайла Луб`янського, а у далекій Росії тужить материнське серце.

У 23-ій раз у лютому відбудеться у нашому місті турнір з міні-футболу на кубок пам’яті Валерія Луб`янського, а 5-ий рік -міжобласний турнір на кубок пам’яті загиблого в Афганістані Валерія Луб`янського. Хай земля буде йому пухом, а пам’ять – вічною у рідному містечку над Дністром.

Світлана Василівна Гнида – вчителька зарубіжної літератури Заліщицької загальноосвітньої школі 1-3 ступенів ім. О.Маковея.

Мазур Іван Миколайович.

mazurНародився 16 грудня 1960 року в с. Поділля Заліщицького району Тернопільської області в сімї селянина. Закінчив 8-ім класів Подільської середньої школи. У 1974 році закінчив Буданівське СПТУ.

З 1977 року працював шофером, робочим в місцевому колгоспі.

В 1979 році був призваний в армію. Служив спочатку в Житомирі, а потім в Афганістані. Пережив страшні рани. Нагороджений за добру службу медалями. В армії служив шофером.

Одружений, виховує троє дітей. Проживає з сім’єю в с. Поділля.

 

Мандзюк Микола Дмитрович.

mandzukМандзюк Микола Дмитрович народився 2 квітня 1961 року в с. Виноградне Заліщицького району Тернопільської області. Його батьки селяни, працювали в місцевому колгоспі.

З 1968 року навчався у Виноградівській початковій школі, згодом у Зозулинській восьмирічній школі.

15 січня 1979 року призваний на службу до Збройних Сил. В Афганістані служив у в/ч ПП 82/86. Брав участь у боях, бойових походах, операціях та рейдах, виконував обов’язки старшого граномета і оператора навідника ВУС-030. Отримав бойові нагороди: «Гвардія», «Отличник СД». Був солдатом Радянської Армії першої категорії. У 1981 році був звільнений в запас.

Навчався в Теребовлянському культосвітньому училищі, після закінчення якого працював у Народному домі с. Виноградне до 2007 року.

В даний час проживає із сім’єю у с. Виноградне, разом з дружиною виховують двох дітей. Тимчасово не працює, займається веденням підсобного господарства.

Мельник Володимир Васильович.

melnikМельник Володимир Васильович народився 22 серпня 1960 року в с. Слобідка Заліщицького району Тернопільської області. В 1975 році закінчив Слобідську восьмирічну школу. Навчався в Бучацькому радгосптехнікумі на агрономічному відділі.

Був призваний в армію в Афганістан. Отримав важку контузію. Після госпіталю був демобілізований. Йому присвоєно звання старшого лейтенанта.

Нагороджений медалями: «Воїну — інтернаціоналісту від вдячного афганського народу», «70 річчя Збройних Сил СРСР».

Заочно закінчив Львівський сільськогосподарський інститут. Працював агрономом у своєму рідному селі Слобідка, селах Бучацького району, в управлінні сільського господарства в м. Чорткові.

На даний час перебуває за кордоном.

Мельник Руслан Теодозійович.

melnklrМельник Руслан Теодозійович народився 25 грудня 1967 року в селі Гиньківці Заліщицького району Тернопільської області. З 1974 року навчався в Заліщицькій середній школі ім. О.Маковея. В 1982 році поступив на перший курс Заліщицького сільськогосподарського технікуму за спеціальністю «Агрономія».

У квітні 1987 року був призваний до лав Радянської Армії. Військову службу починав у Сурхардаринській області, місто Термез Узбецької РСР. Пройшовши школу молодого бійця і оволодівши навиками снайпера, був направлений у Кандагар (Афганістан).

Під час проходження служби в Афганістані неодноразово брав участь у бойових операціях, забезпечував спокій на південних кордонах. Проходив службу в Афганістані до серпня 1988 року. З Афганістану повернувся в Ташкент, а звідти був направлений в м. Томськ для продовження служби. В травні 1989 року демобілізований за наказом Міністра оборони №117.

Після служби в армії продовжував навчання в Київській сільськогосподарській академії, працював в МПТУ м. Луганська та в м. Москві, а також в Польщі.

В даний час працює за кордоном.

Микульський Богдан Михайлович.

mikulskiyМикульський Богдан Михайлович народився 5 липня 1956 в с. Слобідка Заліщицького району Тернопільської області в сім’ї колгоспників. У 1971 році закінчив Слобідську восьмирічну школу, а в 1973 р. — Подільську середню школу.

До армії був призваний у 1974 році. Після служби поступив у Кам’янець — Подільський сільськогосподарський інститут на агрономічний факультет. Закінчив його успішно, працював там викладачем виробничого навчання. Отримавши звання лейтенанта, служив у м. Яворів Львівської області і командував один рік дивізією. Після року служби йому присвоїли звання старшого лейтенанта. Одержав призначення в м. Овруч на посаду командира розвідувальної роти.

15 лютого 1987 року він добровольцем поїхав в Афганістан. Проходив службу в м. Шандахрі, був командиром розвідроти. Брав участь у багатьох боях.

У м. Кандагарі керував бойовою операцією по знищенню душманів (кишлак Стінкалага). За цей бій був нагороджений Орденом бойового Червоного Прапора. Достроково йому було присвоєно звання капітана. 15 лютого 1989 року він разом із своєю ротою останнім виходив з Афганістану із м. Кушка.

Нагороджений медалями: «За відвагу», «Воїну — інтернаціоналісту від вдячного афганського народу».

Мікульський Б. М. — підполковник у відставці. В даний час проживає у м. Дубровиці Рівенської області, працює помічником референта народного депутата України.

Михлик Микола Григорович.

М. Г. Михлик перший зліва.
М. Г. Михлик перший зліва.

Михлик Микола Григорович народився в 1966 році в с. Слобідка Заліщицького району Тернопільської області в родині колгоспників.

У 1981 році він закінчив Слобідську восьмирічну школу.

В 1984 році закінчив Товстенське СПТУ-22. І був призваний в армію. Служив в м. Кабулі (Афганістан) два роки. Був поранений, отримав важку контузію, яка дає про себе знати і до сьогодні. Важко хворіє, живе один.

Має нагороди: орден «Воїну — інтернаціоналісту від вдячного афганського народу», медаль «Захисник Вітчизни». Проживає в м. Тернополі.

 

 

Мороз Петро Семенович.

moroz1Мороз Петро Семенович народився 20 квітня 1967 року в с. Зозулинці Заліщицького району Тернопільської області в сім’ї колгоспника.

З 1974 по 1982 рр. навчався в Зозулинській восьмирічній школі. Після закінчення школи поступив на навчання у Товстенське СПТУ-22, здобув спеціальність «механізатор широкого профілю».

На службу до армії призвали, коли він ще не закінчив училища. Служив в Афганістані. Після демобілізації повернувся додому у с. Зозулинці. Працював у місцевому колгоспі. Одружений, має сина.

В даний час проживає із сім’єю в с. Зозулинці. Тимчасово не працює, займається веденням підсобного господарства.

Спогади Мороза Петра Семеновича про участь у війні в Афганістані .

moroz2Був призваний в армію 16 травня 1985 року. В Тернополі нас розподілили у частини на місця служби. Я попав в Афганістан. Два місяці проходив військове навчання в Узбекистані в м. Самарканд. Звідти нас відправили в Афганістан. Служив в м. Баграм, у вертолітній ескадрилії. Зі мною служив Герелевич Ярослав Іванович із с. Виноградного.

Я був шофером, їздив в колоні, підвозив солдатам на гору Саланг боєприпаси, харчі та інше. Колона була під охороною, і душмани боялися на нас нападати. Смерть була на кожному кроці. Я бачив смерть своїх товаришів. Поранень не маю. Нагороджений медалями.

Олексишин Іван Ярославович

oleksОлексишин Іван Ярославович народився 24 квітня 1968 року в с. Свершківці Заліщицького району Тернопільської області в родині колгоспників.

З 1975 року Іван Олексишин навчався у Хмелівській восьмирічній школі. Після закінчення школи вступив до Бучацького СПТУ-26, де здобув спеціальність пасічника.

Іван Олексишин в 1986 році був призваний на службу в армію. Три місяці проходив навчальну підготовку в Туркменістані, а потім продовжив службу в Афганістані, у танкових військах, по охороні Баграмської дороги. Служив наводчиком БТРа.

В даний час з родиною проживає в рідному селі, виховує двох дітей.

Спогади матері Олексишин Ганни Яківни про сина

Іван ріс спокійною дитиною. В листах, які писав додому з армії, ніколи не жалівся, завжди у нього було все добре. Одного разу листів не було 8 тижнів. Що творилося тоді в моєму материнському серці, один Бог знає і можуть то зрозуміти ті, хто це пережив.

Як сьогодні пам’ятаю повернення сина додому. Одного дня я працювала на буряковому полі, коли приїхав «газик» і з нього вийшов голова колгоспу Бадлюк Василь Богданович. До тепер пам’ятаю, що він сказав: «Ганна Яківна, а кого я вам привіз?». І з машини вийшов син — солдат, якого я чекала з війни, у мирний для країни час. Чекала здригаючись від кожного звуку, кожного дзвінка.

Іван мало розповідає про війну. Тому, що жаліє материнське серце, яке дуже підірвала афганська війна.

Оробчук Богдан Ярославович

orobОробчук Богдан Ярославович народився 29 вересня 1967 року в с. Свершківці Заліщицького району Тернопільської області.

Його батько — Ярослав Михайлович працював шофером у колгоспі, а мати — Ганна Остапівна — бібліотекарем Свершківської бібліотеки — філії.

З 1974 року Оробчук Богдан навчався у Хмелівській восьмирічній школі. Після закінчення школи вступив у Бучацький радгосптехнікум, де здобув спеціальність зоотехніка.

Богдан Оробчук 13 квітня 1986 року був призваний на службу в армію. Півроку проходив навчальну підготовку в м. Термез, а потім продовжив службу в Афганістані, в м. Кабулі, в снайперських військах.

Додому повернувся 1988 року.

В даний час родина Б. Оробчука проживає в с. Свершківці.

Осадчук Юрій Федорович

osad4ukОсадчук Юрій Федорович народився 1966 року в с. Зелений Гай Заліщицького району Тернопільської області.

Навчався в Заленогайській восьмирічній школі. Закінчив Заліщицький сільськогосподарський технікум.

У 1983 році був призваний в армію, служив в Афганістані. Нелегкі випробування випали на його долю. В березні 1983 року Юрій Осадчук підірвався на міні. В м. Кабулі юнакові терміново зробили дві перші операції, потім були госпіталі у м. Ташкенті, м. Москві, півтора місяці лікувався у госпіталі м. Саки, де проходив курси реабілітації.

Юрій Осадчук — інвалід, прагне бути потрібним людям.

Одружений, виховує двох дітей. В даний час з сім’єю проживає в м. Заліщики. Часто ділиться своїми спогадами із молоддю.

Павлик Василь Васильович.

Павлик Василь Васильович народився 11 серпня 1967 року в селі Поділля Заліщицького району Тернопільської області.

Навчався в Подільській середній школі. Після закінчення дев`ятого класу в 1983 році поступив на навчання в Кіцманський радгосп — технікум по спеціальності зоотехнік.

14 квітня 1982 року направлений на службу в армію. Присягу прийняв 31 травня 1987 році при в/ч 61436. Присвоєно військове звання сержант — 23 лютого 1989 р.

Нагороджений медалями: «70 лет ВС СССР», «Воину — интернационалисту от благодарного афганского народа», «За бойові заслуги».

Після проходження служби поступив в Київську сільськогосподарську академію в 1989 році, яку закінчив в 1994 році.

Працював зоотехніком в с. Кошилівці. За станом здоров`я звільнився, отримав групу інвалідності.

Одружений, має дві дочки. Проживає з сім’єю в с. Поділля.

Павлик Мирон Миронович.

Павлик Мирон Миронович народився в 1966 році в с. Слобідка Заліщицького району Тернопільської області в сім’ї колгоспників.

У 1981 році закінчив Слобідську восьмирічну школу.

В армію був призваний у 1984 році. В Афганістані прослужив два роки. Був важко поранений в ногу.

Нагороджений медалями: «За відвагу» і «Воїну — інтернаціоналісту від вдячного афганського народу».

Проживає із сім’єю в м. Тернополі, працює сторожем на фірмі.

Перожак Іван Михайлович.

perozakНародився 24 лютого 1964р. в с. Швейків Монастириського району Тернопільської області.

В 1981 році закінчив Монастириську середню школу. В 1982 році був призваний в Радянську Армію. Прискорену підготовку проходив в м. Термез на території Узбекистану. Через два з половиною місяці, 17 червня 1982 року, гелікоптерами призивників відправили в Афганістан, в провінцію Кундуз.

Іван Михайлович згадує : «Перше враження, яке заставило мене усвідомити, що я на війні, це загибель нашого командира через два тижні після прибуття в частину. А пізніше став звикати до пострілів, вибухів, смертей своїх друзів.»

В 1984 році був демобілізований. В 1989 році закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут. Там познайомився із своєю майбутньою дружиною. Коли одружились, стали проживати в селі Городок Заліщицького району.

В даний час І. М. Пирожак — голова фермерського господарства «Перспектива», вирощує хліб, засадив великий сад.

Проживає із сім’єю в с. Городок

Полевий Василь Ярославович

poleviyПолевий Василь Ярославович народився 6 травня 1967 року в с. Поділля Заліщицького району Тернопільської області в сім’ї селянина.

З 1974 по 1984 рр. навчався в Подільській середній школі.

У 1985 році поступив у Львівський політехнічний інститут.

В жовтні 1985 року Василь Полевий був призваний в армію. Служив 4 місяці в Литві, а потім в Афганістані. В 1987 році він закінчив службу.

Нагороджений 2 медалями. Проживає в с. Поділля.

Рихло Степан Іванович

С. І. Рихло зліва перший
С. І. Рихло зліва перший

Рихло Степан Іванович народився 26 вересня 1968 року в с. Шишківці Кіцманського району в сім’ї селянина. Навчався у Кіцманській середній школі, зооветеринарному технікумі.

В 1987 році був призваний в армію, служив в Термезі (Узбекистан), потім 1 рік прослужив в Афганістані, у роті забезпечення.

Рихло С. І. одружений, виховує двох дітей, проживає з сім’єю в с. Поділля.

 

 

Савіцький Орест Ярославович.

Sav1Савіцький Орест Ярославович народився 26 березня 1966 року в селі Ворвулинці Заліщицького району Тернопільськой області у багатодітній сім’ї колгоспників.

У 1984 році був призваний в армію. Спочатку служив 4 місяці у Казахстані м. Аягус (Семипалатинська обл.), після навчальної підготовки — у м. Файзабаті, а потім — у м. Кишим. Охороняв перевал, через який наші солдати перевозили продукти і боєприпаси. Цей перевал був 900 м. над рівнем річки Аму — Дар’я.

Орест Савіцький був механіком технічної допомоги. Відслужив 2 роки 11 днів до 1986 року.

Одружений, виховує дві дочки. Проживає з сім’єю в с. Ворвулинці.

Спогади Савіцького Ореста Ярославовича про війну в Афганістані.

sav2Одного разу на нас напали коштуни і ми отримали команду відкрити вогонь. Після цього бою із трьохсот солдатів дев’ять осіб загинуло, а 18-ох поранило. Бій тривав одну годину. Під час облав, ми по три дні сиділи в окопах і їли тільки пшоняну кашу.

Листи із дому доходили рідко, тому що вертоліт не мав змоги приземлитися, бо буря зносила пісок високо вгору. Коли я повертався додому, то їхав із Кабула у Ташкент. Там давали квитки на безоплатний проїзд додому.

Батьки дуже переживали за мене. Мама сказала, що коли повернуся із армії додому, то вона навкруг церкви на колінах буде повзти три рази. Так і зробила.

Саханчак Борис Іванович

Саханчак Борис Іванович народився в 1960 році, с. Дуплиська Заліщицького району Тернопільської області.

З 1967 р. навчався у Дзвиняцькій восьмирічній школі, потім у Заліщицькій середній школі. У 1977 р. поступив у Тернопільський педагогічний інститут. Звідти був призваний в армію. Спочатку служив у м. Мукачево Закарпатської області, а пізніше — Афганістан (м. Кабул).

Нагороджений медаллю «За відвагу».

Після поранення повернувся додому на Тернопільщину.

Продовжив навчання у Тернопільському педагогічному інституті на фізкультурному факультеті. Після закінчення інституту у 1982 році працював у команді футбольних майстрів «Спартак».

З 1986 року Борис Іванович працював вчителем фізкультури Іване — Золотівської восьмирічної школи, тренером, директором Заліщицької дитячої спортивної школи.

В даний час сім’я Б. Саханчака проживає в м. Заліщики, Борис Іванович працює за кордоном.

Спогади Саханчака Бориса Івановича про службу в Афганістані

Служив у м. Кабулі у зв’язкових військах. Виконував із своїми бойовими товаришами завдання по встановленню зв’язку між батальйоном і частиною. Одного разу, на світанку, в бетеерах вирушили з м. Кабула. У гори йшли вузькою стежкою. Навкруг скелі, каміння… Коли минали високу шпилясту скелю, незчувся, як у повітря мене підкинуло вогненною хвилею. Більше нічого не пам’ятав.

До пам’яті прийшов у Кабульському госпіталі — важке поранення руки. Переніс багато операцій, опинився в госпіталі, у Ташкенті і був відправлений додому.

Сваричевський Володимир Васильович.

Сваричевський Володимир Васильович народився 10 лютого 1960 року в м. Нововолинськ Волинської області в сім’ї селянина.

У 1962 році родина Сваричевських із Нововолинська переїхала в рідне село Попівці Заліщицького району Тернопільської області.

З 1967 по 1971 рр. навчався у Попівецькій початковій школі, а згодом у Подільській середній школі, яку закінчив у 1977 році. Після школи працював шофером, слюсарем в колгоспі.

1978 року був призваний в армію. Служив в містах Самарканд, Каган (Узбекистан), для формування групи проходження подальшої служби в Афганістані.

Проходив службу в групі СЕВ (союз економічної взаємодопомоги), брав участь в бойових діях. Демобілізувався в 1980 році.

Одружений, проживає з сім’єю в с. Поділля, виховує двох дітей.

Смук Петро Іванович

smuk1Смук Петро Іванович народився 2 червня 1964 року в с. Зозулинці Заліщицького району Тернопільської області в сім’ї селянина.

З 1971 по 1979 рр. навчався в Зозулинській восьмирічній школі. Після закінчення школи поступив в Заліщицький технікум, який закінчив в 1983р.

У березні цього ж року був призваний в армію. Служив в Афганістані. Два місяці служив у м. Кондус, а потім у м. Баграм до демобілізації, в розвідвзводі .

В 1984 році брав участь в полковій операції Баграмської долини. Був у засадах, здійснював реалізацію завдань розвідданих. Поранень не має.

Нагороджений медалями: «За бойові заслуги», «Воїну — інтернаціоналісту від вдячного афганського народу». Демобілізувався додому в серпні 1985 року.

В серпні 1985 року демобілізувався. У вересні поступив у Чернівецьке СПТУ №5, здобув професію радіомонтажника.

З 1986 року по 1992 рік працював в Чернівцях на заводі «Граніт» монтером зв’язку.

smuk
П. І. Смук зліва

В 1993 році поступив на заочний відділ Чернівецького держуніверситету ім. Ю. Федьковича, де здобув професію радіотехніка.

З 1993 року по 2006 рік працював в органах МВСУ у Чернівецькій області. Має звання майора.

В даний час проживає з сім’єю в м. Ровеньки Луганської області, працює інженером зв’язку.

 

Соляр Василь Михайлович

Соляр Василь Михайлович народився 11 квітня 1967 року в с. Шипівці Заліщицького району Тернопільської області.

З 1974 навчався у Шипівській восьмирічній школі. У 1984 році закінчив Лисівецьку середню школу.

В 1985 році був призваний в армію. Служив в Афганістані.

Після служби навчався у Чернівецькому державному університеті.

На даний час із сім’єю проживає у м. Львові, працює юристом.

Сольський Борис Борисович.

solskiyСольський Борис Борисович народився 13 червня 1968 року в с. Новосілка Заліщицького району Тернопільської області.

Навчався в Новосілківській восьмирічній школі. Після закінчення 8-ми класів вчився у Заставнівському СПТУ №7, де здобув спеціальність «шофер», «маляр — штукатур».

20 листопада 1987 року призвався в армію в м. Новоросійськ.

З 3 червня 1988 року проходив службу в Афганістані, заправляв бойові танки паливом. 15 травня 1988 року нагороджений медаллю «Воину — интернационалисту от благодарного афганского народа».

Одружений, виховує дочку. Працював у колгоспі «Прогрес» їздовим. У даний час не працює. Проживає із сім’єю у с. Винятинці.

Стасюк Василь Васильович.

stasukСтасюк Василь Васильович народився 13 грудня 1965 року в с. Садки Заліщицького району Тернопільської області.

1973-1981 рр. — навчання у Садківській восьмирічній школі. У 1981-1985 рр. навчався у Кременецькому педучилищі. Здобув спеціальність вчителя креслення і трудового навчання.

Після закінчення училища 13 жовтня 1985 року був призваний в армію. Служив в м. Баграм (Чирікарська долина біля дороги Кабула).

Після служби в армії навчався у 1988-1993рр. у Чернівецькому національному університеті. Здобув спеціальність викладача історії.

Одружений, виховує двох дітей. Працює у Садківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів вчителем історії.

Тихоліз Роман Васильович.

tiholizТихоліз Роман Васильович народився в с. Винятинці Заліщицького району Тернопільської області 13 квітня 1966 року.

Навчався у Винятинській восьмирічній школі, потім продовжив навчання в Заліщицькій автошколі і здобув професію шофера.

З 15 квітня 1984 року служив в Афганістані. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги», 1987 рік.

Після армії працював у рідному селі в будівельній бригаді, шофером, трактористом у колгоспі. У даний час не працює.

Тепер проживає у с. Винятинці. Одружений, виховує двоє дітей.

Тодерян Ністор Георгійович

Ністор Геогрійович Тодерян народився в с. Остриця Герцаївського району Чернівецької області.

Навчався в рідній Острицькій школі, після якої поступив у Заліщицькій технікум, де здобув спеціальність плодоовочівника.

15 квітня 1986 року був призваний в армію. На початку травня проходив тримісячне навчання в м. Кушці, а з серпня — служив в Афганістані.

4 липня 1988 року Ністор Георгійович повернувся додому. Цього ж року вступив у сільськогосподарську академію, м. Київ. Після закінчення академії працював у м. Заліщиках на консервному заводі.

Одружений, виховує двох синів. На даний час працює начальником відділу ДЗК управління земельних ресурсів у Заліщицькому районі.

Спогади Тодеряна Ністора Георгійовича

Потрапив я у м. Кабул у мотострілковий полк третього гірнострілкового батальйону. Нас кидали в гори, де ми охороняли підрозділи, які прочісували низини, ущелини, зелену зону. Виконуючи військові завдання я побував у містах: Баграмі, Газині, Гардезі, горах Сурубі й Аліхель, Джалалабаді, Файзабаді та на інших територіях Афганістану.

Найбільше запам’яталася мені операція «Магістраль», коли у транспортних літаках солдатів доставили у м. Хуст під Пакистанський кордон. Душмани тримали це місто в облозі. Ми мали охороняти його до того часу, поки основні сили не проб’ють дорогу і знімуть блокаду. У цей час мати вдома не раз у молитвах просила Всевишнього оберігати мене. Вона настраждалась найбільше. У сорок із літ мати посивіла.

Тоді у далекому Афганістані вірним і надійним було для солдата плече друга. У бою пізнається справжня дружба. Були у мене друзі з Казахстану, Туркменії, Чечні, з різних міст України. На війні ти сподіваєшся на напарника, долаєш різні перешкоди, і коли він поряд, то не відчуваєш тоді ні страху, ні переживань. Але коли втрачав товариша, який потрапив у полон чи загинув у сутичці з душманами, тоді закрадалися лихі думки.

Я вів маленький щоденник, де щодня записував місця свого перебування, пісні побратимів. Його бережу й досі.

Трачик Степан Васильович.

tra4ik
С. В. Трачик справа перший

Трачик Степан Васильович народився в 1968 році в с. Шипівці в родині хлібороба.

З 1975 по 1983 рр. навчався в Шипівецькій восьмирічній школі. З 1983 по 1985 рік навчався в Лисівецькій середній школі.

У 1986 році був призваний в армію. Служив в Афганістані, був учасником бойових дій. Повернувся зі служби додому в 1989 році.

Після служби в армії працював в м. Тернопіль на комбайновому заводі.

З 1991 по 1996 рр. навчався на юридичному факультеті Львівського університету ім.. І. Франка.

Одружений, в даний час Трачик Степан Васильович з сім’єю проживає в м. Києві.

Федорійчук Володимир Іванович.

fedoriy4ukФедорійчук Володимир Іванович народився 18 червня 1960 року в с. Новосілка Заліщицького району Тернопільської області.

Навчався в Новосілківській восьмирічній школі, після закінчення якої вчився в Глибоцькому СПТУ №7 за спеціальністю — машиніст.

3 січня 1980 року служив в Афганістані, був в танкових військах наводчиком.

З 1981 року служив у Казахстані. 15 квітня 1981 року повернувся додому.

Одружений, виховує двох синів. Працював різноробочим у колгоспі «Прогрес».

Тепер проживає зі сім’єю у с. Винятинці. У даний час не працює.

Федорків Петро Йосипович.

fedorkivФедорків Петро Йосипович народився 3 червня 1960 року в селі Кошилівці Заліщицького району Тернопільської області. Навчався в Подільській середній школі. Після закінчення середньої школи вчався в автошколі ДОСААФ с. Добрівляни, яку закінчив в 1977 році.

18 грудня 1978 року був призваний до армії. Служив у Ленінградській області. Згодом війська були переведені в Афганістан, де брали участь у боях.

Служив у провінції Прат, що за 100 км. від Кандарала. Мав звання «рядовий». Повернувся із Афганістану 20 січня 1980 року.

Нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради СРСР «Воину интернационалисту — Президиум Верховного Совета СССР за мужество и воинскую доблесть, проявленные при выполнении интернационального долга в Республике Афганистан». Був нагороджений медаллю «Воину — интернационалисту от благодарного афганского народа». Урядова нагорода — Нагрудний знак Гвардії.

Після повернення із війська працював водієм у колгоспі в селі Кошилівці. Проживає в с. Кошилівці.

Федик Іван Васильович.

fedik1Федик Іван Васильович народився 18 березня 1968 року в с. Лисичники Заліщицького району Тернопільської області.

У 1983 р. закінчив Лисичницьку восьмирічну школу. Поступив у Чортківське медучилище, яке закінчив у 1987 році.

Цього ж року його призвали в армію. Проходив навчальний термін в м. Мари Туркменської РСР. Звідти був відправлений в Республіку Афганістан у листопаді 1987 р., де прослужив у Шиндатській дивізії до березня 1988 р.

З березня служив у Гіратському піхотному полку.

fedik2
І. В. Федик у верхньому ряду перший зліва

У лютому 1989 року Федик Іван переведений в Туркменську РСР, м. Кушка, звідки і був звільнений з рядів Радянської Армії в зв’язку із закінченням строку служби.

Указом Президії Верховної Ради СРСР 28 січня 1988 р. нагороджений ювілейною медаллю «70 лет Вооруженных Сил СССР», медаллю «Воину — интернационалисту от благодарного афганского народа», нагороджений медаллю «10 лет Саурской революции».

Федик І. В. нагороджений грамотою Президії Верховної Ради СРСР і наручним годинником Міністра оборони Язова.

У 1989 р. Іван Федик вступив на навчання в Тернопільський державний медичний інститут ім. І. Я. Горбачевського, який закінчив у 1996 р.

З 1997 р. Іван Васильович почав працювати на посаді головного лікаря Блищанської лікарської амбулаторії сімейної медицини, де і працює по даний час.

Одружений. Виховує двоє дітей. Проживає з сім’єю в с. Лисичники.

Хлопчишин Богдан Степанович

hlopkijin
Хлопчишин Б. С. перший зліва

Хлопчишин Богдан Степанович народився 24 серпня 1963 року в с. Лисівці Заліщицького району Тернопільської області.

З 1970 по 1978 рр. навчався в Лисівській восьмирічній школі, у 1981 році закінчив Бучацький радгосп — технікум.

1981 року був призваний в армію. Служив в Афганістані.

У 1984 році був демобілізований, повернувшись додому вступив на навчання в Кам’янець — Подільський сільськогосподарський інститут на факультет ветеринарії.

1989 року закінчив навчання і був направлений на роботу в с. Івашківці Ново — Ушицького району Хмельницької області на посаду головного лікаря. Виховав двох синів.

2 серпня 1997 року трагічно загинув у м. Сургут Тюменської області (Росія

Чебан Сергій Васильович.

4abanЧебан Сергій Васильвич народився 14 травня 1967 року в с. Дойбани Дубасарського району (Молдова) в сім’ї колгоспника.

У 1981 році закінчив школу. 1985 року був призваний в армію. Проходив навчальну підготовку в артилерійській сержантській школі (присілок Ільєно Горьківської області).

Служив в Афганістані. Був демобілізований 11 травня 1987 року. Одружений. Виховує двох синів. Проживає з сім’єю в с. Ворвулинці.

Спогади Чебана Сергія про службу в Афганістані.

4aban2Після проходження медкомісії з Горького ми попали у Ташкент, де були складні побутові умови. Їли сухий хліб, а замість рідкої страви давали капусту з водою. Свій парадний одяг солдати обмінювали на продукти харчування. Пізніше нас відправили в Афганістан. В Кабулі виділили одну дерев’яну казарму, щоб ми мали де переспати. Вдень із казарми виганяли, щоб прибрати, а ми сиділи під казармою і думали що маємо їсти. Працював на складі з боєприпасами, які допомагав розвантажувати.

Лікувався у госпіталі. Повернувшись після лікування був призначений командиром відділення зв’язку, а в 1980 році був демобілізований.

Червінський Ігор Юліанович.

4ervinskiЧервінський Ігор Юліанович народився 1967 року в с. Слобідка Заліщицького району Тернопільської області в родині вчителів.

У 1982 році закінчив Слобідську восьмирічну школу. 1987 року закінчив Заліщицький технікум.

У квітні 1987 року був призваний в армію. Служив в Афганістані. Був важко поранений 14 липня 1988 року.

Нагороджений орденом «Червоної Зірки» і медаллю «За відзнаку воїну — інтернаціоналісту», ІІ ступеня.

На даний час із сім’єю проживає в м. Тернополі, працює на приватній фірмі.

Цап’як Івн Євстахович.

japyakЦап’як Іван Євстахович народився 7 серпня 1965 року в селі Лисівці Заліщицького району Тернопільської області. Навчався в Лисівській восьмирічній школі, а середню освіту здобув в смт. Товсте.

Навчався в м. Чернівці, в технікумі геодезії. Навчання не закінчив, бо призвали в армію.

3 місяці був на навчальній підготовці в Туркменистанському воєнному окрузі, де здобув спеціальність телеграфіста.

Служив в Афганістані м. Газнь в мотострілкових військах. Додому повернувся в 1985 році в грудні. Має нагороди.

Після повернення з Афганістану продовжив навчання в м. Чернівцях. Був направлений на роботу в Одесу, де й проживає з сім’єю.

Яніцький Михайло Михайлович.

yanitski
Яніцький М. М. у верхньому ряді перший зліва

Яніцький Михайло Михайлович народився 10 січня 1962 року у селі Блищанка Заліщицького району Тернопільської області.

З 1969 по 1977 рр. навчався в Блищанецькій восьмирічній школі, потім — у Торській середній школі. навчався у Добрівлянській автошколі ДТСААФ. Після закінчення працював в місцевому колгоспі.

У травні 1980 року був призваний в армію. Служив в Афганістані.

У 1982 році демобілізувався і повернувся у рідне село. Працював у колгоспі, займався фермерством. Одружений, виховує трьох дітей. Проживає з сім’єю в с. Блищанка.

Спогади Яніцького Михайла про службу в Афганістані.

З травня 1980 року був призваний в ряди Радянської Армії. Служив рік на території колишнього Союзу у Ленінградській області в різних частинах. Потім мене, одного із частини, відправили в Афганістан. Всього із Ленінградського округу відправили 13 осіб.

Коли ми приземлилися в Кабулі, то побачили таку картину: «Стояла палатка, порозривана вітром і більше нічого». Ніч ми переночували у тій палатці, було дуже холодно, ми шукали якісь дощечки і палили. Зранку ми насмілилися піти самі у штаб армії у Кабулі. Це було дуже небезпечно, але, на щастя, все обійшлось добре.

Служив у взводі забезпечення, був водієм автомашини. Частина, де я служив, стояла біля Кабула у сторону Джалалабада. Часто їздили на границю за 850 км. у Термез за всім необхідним.

Це було дуже небезпечно, особливо, коли долали перевал. У горах велася запекла партизанська війна. Колону завжди супроводжував БТР, крім того майже у кожному автомобілі був автоматник. По всій трасі через певну кількість кілометрів був воєнний патруль, який передавав дані далі по трасі про пересування колони. Цю відстань у 850 км. ми могли долати цілий тиждень. Часто на колону нападали бойовики, обстрілювали.

Із Термеза до частини ми завозили все, навіть вугілля (дуже холодні ночі). Неподалік був колодязь. Із нього брали воду до 3-х частин. Він цілодобово охоронявся, тому що могли отруїти воду.

Годували не дуже добре. В основному це були концентрати. Я так виснажився, що пролежав у лікарні близько трьох місяців. Служили в Афганістані в більшості сироти і напівсироти.

Я прослужив на території Афганістану з 19 травня 1981 року до 6 червня 1982 року.

Ще півроку після служби снилися страшні сни.

На фотографії мої друзі. Я у верхньому ряді стою перший з лівої сторони.

Яремій Василь Михайлович.

yaremiyЯремій Василь Михайлович народився 19 січня 1966 року в с. Новосілка Заліщицького району Тернопільської області.

Навчався в Новосілківській восьмирічній школі, середню освіту здобув у вечірній школі.

У 1984 р. Заліщицький райвійськкомат направив його на навчання в автошколу ДТСААФ с. Добрівляни, де здобув професію водія, одночасно навчався на курсах трактористів.

В квітні 1984 року призвали в армію. 5 місяців служив в Казахстані в м. Семипалатинську, потім в м. Термез (Афганістан).

Після розформування частини служив в м. Кондуз, потім його перевели в м. Баглан Північний. Там служив 3 місяці, був водієм, охороняв маршрути, по яких ходили на операції. Після лікування у військовому госпіталі був водієм, але в іншому, мінометному батальйоні.

Одружений, виховує сина. Проживає з сім’єю в селищі Товсте, працює на будівництві.

Спогади Яремія Василя Михайловича про службу в Афганістані.

Моя перша бойова операція запам’яталася на все життя.

Нас повели в гори, 3 тис. метрів вгору. Раптом почали лунати вибухи. Гинули хлопці, гелікоптерами забирали поранених і вбитих. Це була справді страшна війна.

Після цієї операції почалися будні із різними ситуаціями, які також тяжко було пережити. Бо кожна хвилина — це хвилина життя, яка дорого цінилася.

Два роки пережив в страшному пеклі, бо ніхто не давав гарантій на життя. Кожної секунди могло статися непоправне, а ми всі були молоді, і кожен хотів жити.

В 1986р. весною я звільнився з армії зі званням старшого сержанта. 10 солдатів під моїм командуванням переправили гелікоптером у м. Кабул. На пересильному пункті нам видали автомати і по черзі ми охороняли самі себе, крім караулу. Так було дві доби, поки ми чекали на літак. Нас було 200 осіб.

Нас охороняли вертольоти, бо дуже часто душмани збивали літаки із солдатами.

Коли ми піднялися на висоту 11-12 км, стало дуже страшно. Мовчки дивилися ми один на одного.

Прилетіли в Ташкент, де нас відправили на митницю. Після 3-4 годин видали гроші. ми попрощалися із хлопцями і роз’їхалися додому.

Я зустрівся із земляком з яким разом полетіли в Крим, звідти через Херсон у м. Рівне.

З м. Рівного я подався у м. Заліщики, звідти рейсовим автобусом у с. Бедриківці, де мене застала ніч. Зупиняв машини. Одна зупинилася. Я попросив підвезти мене додому, розказав звідки добираюся, і чоловік, не дивлячись на те, що їхав зовсім в іншу сторону, завіз мене додому. В селі по дорозі водій весь час сигналив. Мені було і приємно і боляче на душі, адже був вже на своїй рідній землі, після всіх пережитих страхіть.

Мама, побачивши мене, не повірила, що її син живий повернувся додому. Весь час оглядала, чи я не поранений.

Вдома часто ночами зриваюся зі сну і до цього часу мені сняться мої бойові побратими.

Ваш коментар буде першим

Коментувати

Ваш email не публікується.