Мандрівний фестиваль Docudays UA знову завітав до Заліщиків

На Тернопільщині триває XIІI Мандрівний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA – найбільший в Україні фестиваль неігрового кіно, і єдиний наразі у нас фестиваль фільмів про права людини.

Місія Docudays UA — популяризація мистецтва гуманістичного документального кіно, виховання поваги до людської гідності та прав людини. Змістовними акцентами цьогорічного фестивалю є заходи, присвячені до третьої річниці Євромайдану та сорокової – створення Української Гельсінської групи, першої в Україні правозахисної організації. До цих пам’ятних дат приурочені перегляди документальних фільмів режисера Сергія Лисенка з серії «Енциклопедія Майдану» та просвітницькі заходи, присвячені долям правозахисників, котрі 40 років тому закладали першій камінь у фундамент майбутньої правової та демократичної України.

А загалом у власному багажі Мандрівний Docudays UA привіз до нашого краю біля 30 документальних стрічок українських та іноземних авторів. Переглянути та обговорити його фільми можна у будинках культури, клубах, бібліотеках, навчальних закладах. Вхід на всі заходи в рамках фестивалю – вільний. Географія мандрів Docudays UA Тернопіллям цього року широка, як ніколи: від Збруча на сході – до Золотої Липи на заході, від Дністра на півдні — і до річки Іква на півночі.

22 листопада фестиваль завітав до Заліщицької загальносвітньої школи та центральної районної бібліотеки. Учні старших класів мали можливість переглянути документальну стрічку Сергія Лисенка «Мир» та прослухати ілюстровану лекцію «Перші громадяни майбутньої країни – вільної та правової».

Аудиторії, яка зібралася у читальній залі Заліщицької центральної районної бібліотеки, було представлено повнометражну стрічку режисерів Романа Бондарчука та Дарії Аверченко «Українські шерифи», яку цього року номіновано від України на премію «Оскар» для документальних фільмів. Фільм викликав жваву дискусію.

А на згадку про свій візит команда фестивалю подарувала Заліщицькій бібліотеці чотиритомне видання «Українська Громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод».

Говорить координатор Мандрівного фестивалю Docudays UA у Тернопільській області Олександр Степаненко: «Пишаюся відвагою авторів фільму «Українські шерифи», котрі наважилися представити його на кількох міжнародних фестивалях і висунути на здобуття премії «Оскар». Адже він дуже непростий: і для українського,  і тим більше — для іноземного глядача. Фільм малює пронизливо відверту картину занепаду Старої Збур’ївки, віддаленого села на Херсонщині, забутого Богом, кинутого владою напризволяще. Звісно, картина така є типовою для багатьох наших сіл. У той час, коли можновладці захоплені самозбагаченням та спорудженням парадного фасаду країни, село потонуло у злиднях, безгосподарності, безнадії та алкоголі. Багато хто з його мешканців здається дійшов до остаточного «дна»… На тлі цього матеріального та культурного занепаду у Старій Збур’ївці знаходять собі арену: і провокатори від «руського міра», і різного роду авантюристи.

Але «світло у кінці тунелю» таки є. І уособлюють це світло люди на перший погляд зовсім не героїчні: сільський голова Віктор Маруняк та двійко його волонтерів-помічників: Володимир та Віктор. На свої плечі ці «шерифи» поклали роботу чи не усіх державних службовців: і дільничного міліціонера, і соціального працівника, і вихователя, і воєнкома… Лише завдяки їхній щоденній буденній праці вдається утримувати певний порядок, вирішувати проблеми людей, котрі втратили спроможність вирішувати їх самотужки, рятувати село від остаточного зубожіння. Ця стрічка є водночас звинуваченням байдужій державі, яка відвернулася від свого люду, і головне — виразом надії на простих і скромних трударів, інколи зворушливих, інколи комічних, котрі не чекають кращих часів, не тікають до кращих країв… Вони просто підставляють плече, коли більше немає кому його підставити. Такі, як вони, тримають село. Такі, як вони, тримають і Україну. І втримають таки її!…

Як мені здається, цінним у цьому фільмі є й те, що автори не відмовляють у співчутті  навіть тим персонажам, котрі здається вже остаточно втратили людську подобу. Вони бачать іскри людяності і людської гідності навіть у тих, в кого здавалося б її вже не може бути. Тому фільм є яскраво гуманістичним.

Ми не чекали простого обговорення цього сюжету. Але нашою зустріччю у Заліщиках з небайдужими людьми, котрі готові шукати відповіді на непрості питання — цілком задоволені. Наступного року обов’язково побуваємо ще у Вашій чудовій бібліотеці!»

Ваш коментар буде першим

Коментувати

Ваш email не публікується.