Літературна година «Художник слова», присвячена 85-річчю від дня народження видатного українського письменника Павла Загребельного

Центральна районна бібліотека,
Читальна зала
Оформлення зали: книжкова виставка «»,
на вишитому рушнику портрет П. Загребельного,
слова письменника

Ведучі: бібліотекарі відділу обслуговування ЦБ Лілія Вонс і Ульяна Левіцька.

Вступне слово директора ЦБС Тракало О. Й.

Радо вітаю усіх учасників сьогоднішнього зібрання у бібліотечній вітальні «Літературні зустрічі».

Письменникові, мислителю, громадянину Павлові Загребельному присвячуємо літературну годину «Художник слова».

25 серпня цього року йому б виповнилось 85-ть років, але до цієї дати він не дожив більше півроку. Та за гідне подвижницьке життя, великий творчий доробок заслужив на пам’ять поколінь.

Його прозові твори стали улюбленими для багатьох шанувальників і мають широке читацьке визнання.

«Його громадянська позиція завжди буде прикладом для українців, а творчість надихатиме до дій», — такі слова записав в Указі «Про увічнення пам’яті Павла Загребельного» Президент України Віктор Ющенко.

3 лютого ц. р. зійшов з життєвої дороги автор понад 40-ка романів, кількох збірок оповідань, п’єс, кіносценаріїв, які були видані 15-ти млн. тиражем, 20-ма мовами світу.

Павло Загребельний позначив небо українського буття ХХ століття своєю яскравою присутністю і полишив світ великого словотворця, добротворця, духотворця.

Тривалий час П. Загребельний тримав на собі Храм нашого письменства, плекав молодих, яким заповідав цей Храм, безмежно любив юні таланти. Він очолював Спілку письменників України, був народним депутатом СРСР і УРСР у 1979-1986 рр., лауреат державних премій СРСР і УРСР, Шевченківської премії, Герой України.

Письменницький талант П. Загребельного рідкісної сили краси. Він сам задекларував, що з усіх письменницьких чеснот шанує передусім незалежність розуму. П. Загребельний володів тим, без чого письменника не буває – внутрішньою незалежністю. Цю незалежність явив і в кращих своїх романах. П. Загребельний – це насамперед людяність, почуття міри і естетична сміливість. Він умів ставити складні запитання і без страху відповідати на них. За ним відійшла в історію ціла епоха.

Йому довірено переносити вогонь українського слова з тисячоліття в тисячоліття, яке повинно знайти незалежний шлях у власних традиціях, стати державою, яка поважає сама себе.

П. Загребельний вважав себе щасливою людиною, говорячи: «Я щасливий, бо мене читають».

Тож пізнаймо глибше і ми творчий набуток письменника – прозаїка Павла Загребельного. Читаймо його твори.

Виступ М. Л. Ковальчук про життєвий і творчий шлях Павла Загребельного.

3 лютого 2009 року відійшов у Вічність П. А. Загребельний. Такі карколомні події, таке криваве трагічне століття міг пережити і не втратити себе в милосердних ідеологічних жорнах, не надломитися, не впасти на коліна лише такий українець як Павло Архипович. У серпні цього року йому би виповнилось 85.

В одному із творів письменник написав:
«У всі віки людина прагнула перетворити світ і шукати істину, і справжня література намагалась це показати. Коли мене питають, що роблять мої герої, я відповідаю: як і я сам, вони шукають істину.» (П. Загребельний, «Неложними устами»)

П. Загребельний був надзвичайно плодотворним письменником, культурним і державним діячем, багатогранно обдарованою особистістю. Прозаїк В. Земляк зазначав: «П. Загребельний – людина високої дисципліни, просто дивовижної працездатності, повсякчасно творчого неспокою». А голова Національної спілки письменників України В. Яворівський говорив, що П. Загребельний подає «приклад творчої одержимості, приклад життя не в літературі, а літературного, приклад громадського темпераменту, приклад бути сучасним, а не здаватися ним».

Життєвий шлях письменника – типовий, схожий на той, що прослався всім іншим літераторам повоєнного призову, і, водночас, звичайно, багато в чому і своєрідний, неповторно індивідуальний. Це – досвід, життєві випробування, біографія саме його, П. Загребельного, ними й визначилися його творча і людська особистість, самобутність його прози.

Читець:
Анатолій Перерва.
Світлій пам’яті П. Загребельного
Вік відійшов. Новий вступа в права,
Диктуючи жорстоко і правдиво
Гіркі, нестерпні, болісні слова
Про Майстра, що творив духовне Диво.
О друже мій, згадай: мене й тебе
Він прихилив до себе, наче батько.
Як сироти зостались ми тепер
У світі гендлярів – скоробагатьки.
Надворі лютий – лютий?- день,
Але за лютим буде неодмінно,
День для прийдешнього…
Ніколи і ніде
Його ніхто указом не відмінить!
Левине серце в грудях теж болить
І навіть зупиняється від болю.
Ми всі на нього схожі…
Не вмолить!
Навіки переходим до любові.

Ведучий 1. Павло Загребельний – видатний український письменник народився 25 серпня 1924 року в с. Солошине Кобиляцького району на Полтавщині. Будучи вже письменником, він згадував: «Мені й зараз сняться ті стежки з дитинства, згадуються. Найдорожчі спогади, хоч стільки потім було подій, припадають на перші шістнадцять років життя. У всіх творах – моє село, навіть прізвища для своїх героїв вибираю наші, cолошинські». Після закінчення десятирічки Павло Загребельний вступає в Дніпропетровський університет, який закінчує в 1951 р. У час ІІ-ої Світової війни пішов добровольцем на фронт, був поранений, попав у полон, останні місяці війни партизанив.

Згадаємо про липень 1941 року, коли високий худорлявий хлопець, обдуривши комісію (додав 1 рік до своїх сімнадцяти) став курсантом артучилища. Сам із села Солошине Кобеляцького району на Полтавщині тільки – що закінчив десятирічку. Оборона Києва, поранення, госпіталь аж у Ташкенті, знов училище, нові бої, контузія…

До окопу, в якому лежав молодий лейтенант, підійшли двоє німців. Молодший, побачивши напівпритомного хлопця, зірвав з плеча автомата, щоб дострелити його, але старший щось крикнув йому, зупинив його і показав рукою Павлові – вилазь, іди до інших полонених, які вже в колону збивалися. Із 1942 року по лютий 1945 року – концтабори, робота в англійській зоні окупації. І все це у віці до 21 року.

Коли завершив навчання в університеті, працював у пресі, з 1961 по 1963 рр. Павло Загребельний був головним редактором газети «Літературна Україна». 1979-1986 рр. він був головою Спілки письменників України. Обирався депутатом Верховної Ради України багатьох скликань. Був видатним громадським діячем.

Ведучий 2. Друкуватися почав П. Загребельний з 1949 року. Перша книжка – збірка «Каховські оповідання» (1953 р.). після новелістичних книжок «Степові квіти» (1955 р.), «Учитель» (1957 р.), повістей «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956 р.) публікує повість «Дума про невмирущого» (1957 р.), збірка «Новели морського узбережжя» (1958 р.), які привернули увагу критики і вирізнили автора як своєрідного прозаїка.

Ведучий 1. У новелах Загребельного прагнення до життєвої конкретності, виявлення в звичайному значного і поетичного, критична спрямованість щодо негативних явищ, вільна розповідна манера.

Серед героїв новелістики автора люди різних професій. Цікавим є його оповідання «Учитель». Головне в ньому – історія учителя музики Григорія Матвійовича Соболенка. Ніхто не знав звідки він прийшов у південне рибальське місто. Було відомо, що він не місцевий. Про нього заговорили, коли довідалися, що він одружується з найвродливішою дівчиною в місті – дочкою старого боцмана. Але поступово люди дізнавалися про нього більше: пішла від нього дружина, ледве врятували сина рибалки в морі. Син виріс і став відомим скрипалем, потім пішов добровільно на фронт, де і загинув. Григорій Матвійович сам був поранений, але керував фронтовим ансамблем, підготував з маленького сільського хлопчини Юри Нечипоренка прекрасного музиканта. Місто полюбило учителя, який згодом став директором музучилища і заслужив у місті велику шану. Вінчає твір – розповідь про приїзд до міста знаменитого скрипаля Юрія Нечипоренка і незвичайний концерт. Коли завіса розсунулася, всі побачили на сцені вишикуваних юних музикантів зі скрипками в руках. Це був не просто концерт, це було торжество людської праці, це було – безсмертя. Це була перемога учителя в його учнях.

Ведучий 2. Особливе місце в його творчості посіли історичні романи «Диво», «Я, Богдан», «Роксолана». Книги письменника перекладені на 24 мови світу. Павлу Загребельному присуджено звання Героя України. Він – лауреат Шевченківської премії і Державної премії СРСР. Павло Загребельний якось зауважив: «Ніхто не має права мовчати, а надто письменник. Я не шкодую, що я так жив чесно і справедливо. Оце все, що я мав сказати. Все решта написане у моїх книжках».

Його творчість багата і різноманітна. А лише його романи «Диво», «Роксолана», «Я, Богдан» трилогія «З погляду вічності» зробили б честь будь – якій літературі. Письменник – історик, письменник – філософ, він був письменником – політиком, що мудро прозирав у минуле, теперішнє й майбутнє. Він багато читав, вивчав історичні джерела, віртуозно володів словом і фактографічним матеріалом. Його доробок, що його можна порівняти з Франковим,- це література в літературі.

Ведучий 1. У романі «Спека» (1960 р.), вдавшись до невимушеної розповіді, жвавих часто гумористичних забарвлених діалогів, переконливо зобразив сталеварів, їхні виробничі клопоти, особисте життя. Тут культові вождя і уявлення про людину – гвинтика протиставлено людину-особу, індивідуальність. Помітним здобутком письменника як і української прози 60-х рр. став аналітично – проблемний роман «День для прийдешнього» (1963 р.). Людська особистість, її соціальна активність, морально – духовна основа, виступ проти пристосуванства і споживацтва, боязні власної думки, механічно виконавчої психології – основне коло питань, охоплених у творі. Достоїнства роману: гострий життєвий конфлікт, цікавий герой (водій і заочник архітектурного інституту Пушкар), ряд влучно спостережних і дошкульно змальованих негативних персонажів (Кукулик, Кошарний), оригінальна тричастинна композиція («Ранок», «День», «Вечір»), інформаційна насиченість розповідь, наскрізна іронія.

Виявлені в «Спеці» та «Дні для прийдешнього» інтерес до зображення робітничого життя, а також художньо – стильові особливості знайшли своєрідне продовження в романах «З погляду вічності» (1970 р.), «Переходимо до любові» (1971 р.) та «Намилена трава» (1974 р.; політ. репортаж в листах), об’єднаних образом головного героя – молодого трубопрокатника Дмитра Череди. У романі «Диво» (1968 р.) Загребельний звернувся до історії. В творі три паралельні сюжетні лінії – власне історична, воєнна і сучасна.

Ведучий 2. Наскрізний образ – Софія Київська – диво, мистецький витвір, що належить водночас і ХІ-ХХ століттям. Роман відзначається пластичністю, реалістичною багатотональністю картин і характерів, цілісністю художньо – філософської концепції, втіленої передовсім у постатях зодчого Сивоока, князя Ярослава, наших сучасників – батька й сина Отав. У ньому порушено проблеми народу і його ролі у творенні історії та культури тлінного й нетлінного, влади й мистецтва, таланту й посередності тощо.

Художнє заглиблення Загребельного в історію засвідчують романи «Первоміст» (1972 р.) і «Смерть у Києві» (1973 р.) – за обидва – Державна премія ім. Т. Шевченка (1974 р.), «Євпраксія» (1975 р.), «Роксолана» (1980 р.), «Я, Богдан» (1983 р.). в цих творах постають непересічні, із складною долею історичні особи, яких автор подає у власному трактуванні, переглядаючи оцінки літописців та істориків, образи з легенд і міфів. Романи «Євпраксія», «Роксолана», а особливо «Я, Богдан» мають переважно аналітичну, монологічну структуру, полемічний, виразно суб’єктивний стиль, але відчутна в них і епічна масштабність, широта. У романі «Я, Богдан» їх зумовлює сам предмет зображення – національно – визвольна війна українського народу на чолі з Б. Хмельницьким, якого показано у злетах і оманах, драмах і суперечностях.

Ведучий 1. Органічне поєднання внутрішніх і зовнішніх планів, панорамність і інтимність, переплетення різних часових площин вирізняють написаний на матеріалі сучасності роман «Розгін» (1976 р.).

Головний герой роману кібернетик академік Карналь – людина діяльна, різнобічна, наділена високою духовністю. Його антипод – Кучмієнко. Різко окреслюючи цей тип, автор зачіпає важливу проблему кар’єристів і пристосуванців у нашому суспільстві. Низку сатирично – узагальнених типів Загребельний виводить у романі «Левине серце» (1978 р.), написаному на фольклорно – химерних засадах, принципах художньої умовності, пародіювання.

У ньому автор порушив чимало гострих соціально – етичних проблем сьогодення (окозамилювання, безпам’ятство, бюрократизм тощо). Продовженням «Левиного серця» став роман «Вигнання з раю». У ньому, а також у романі «Південний комфорт», письменник виступив проти негативних явищ. У кожному романі П. Загребельного були блискуче виписані типові характеристики в типових обставинах. Зображення сучасності в романі П. Загребельного робило наших людей багатшими, розширювало їх світогляд. Не кожен твір П. Загребельного витримав випробування часом, але на час виходу він був справжнім явищем літератури. А деякі історичні романи житимуть ще довго.

Про роман «Диво» Загребельного написано більше, ніж цей твір за обсягом. Вихід роману в другій половині 1968 року збігся з початком «похолодання» в політиці. Йшла страшна за своїм цинізмом компанія проти «Собору» О. Гончара, збиралися хмари над «Мальвами» Р. Іваничука, та й на «Диво» уже можна доносити в ЦК. Писали, що у видавництві «Радянський письменник» лежить національний роман.

П. Загребельний якось зауважив, що в кожному романі в нього є ключовий розділ, який йому найдорожчий. У романі «Диво» це гонка колісниць у Візантії, в «Роксолані» — глава «Брама» і т. д. В романі «Розгін» розділ «Полювання на хлястики» розповідає про «людоловів» повоєнної пори в Європі. Злиденність села, голод 1947 року, студентське життя, підлість кар’єристів і затурканість молоді – все проходить як історія багатостраждального нашого народу.

П. Загребельний про працю письменників, що пишуть прозові твори, писав: «Прозаїки – це воли». І часто цитував давнього літописця: «Три персти пишуть, а все тіло болить». Читачі мало знають про чорнову роботу письменника, коли відбувається накопичення знань про предмет зображення. Наприклад, для невеликого розділу про Київ у романі «День для прийдешнього» (1964 р.) автор «перелопатив» сотні книжок про давнє місто і Собор Софії Київської. Та все це напрацьоване не пропало марно – пізніше постав роман «Диво» (1968 р.)

Письменник звертався до жанрів драматургії, створив п’єси за своїми романами «День для прийдешнього», «З погляду вічності», «Розгін». Своєю творчістю П. Загребельний стверджував самоцінність людської особистості; а пристосуванству, ницості, посередності протиставляє талант, обдарованість, уміння добре робити свою справу. Він залишив нам у спадщину величезний скарб – свої творіння і цим збагатив українську літературу.

Огляд літератури провела провідний бібліограф Світлана Пукіш.

Ваш коментар буде першим

Коментувати

Ваш email не публікується.