Кошилівецькі пам’ятки

© Василь Штокало, історик, м.Тернопіль.

Кошилівецька пам’ятка — є знаковою в розвитку пізньотрипільсь-кої культури. Це частково підтверджується вже попередніми відомостями при загальному описі пізньотрипільської суспільності Верхнього Подністров’я. Однак про іншу частину — духовну -йтиметься далі. Тож дане трипільське поселення розташоване в урочищі Обоз, що розкинулось між селами: Поділля (Цапівці) та Кошилівці Заліщицького району Тернопільської області. Як зазначав дослідник Ярослав Пастернак воно розляглося на сонячному, з природи захищеному закруті потоку Джурина.

1878 року краєзнавець Антоні Шнайдер виявив тут жіночу глиняну скульптурку, вважаючи її зображенням римської богині Флори, а Обоз — місцем колишнього римського табору (Dwutygodnik naukowy … Кгакоw, 1878, І. Сторінка: 328). 1998-го, цю подію відзначено проведенням міжнародної конференції (Трипільське поселення Кошилівці-Обоз. До 120-річчя відкриття. Наукові матеріали Міжнародної археологічної конференції. — Заліщики: Краєзнавчий музей, 1998. — 68 с.:св.).

У 1908-1912 роках на Обозі здійснював розкопки дослідник Кароль Гадачек. За наслідками своїх напрацювань Кароль Гадачек видав книгу (Наdaczk Каrol. Оsada рrzemyslowa w Коszylowcach ерокі neolitu. Studya dо росzatkow суwilizacyi w pоlud.-wscоd. Еurоріе. — Lwow. — 1914. — 73 s.) та світлинник до неї (АІbum Des Fоuilles. Lа Соlоnіе Іndustrielle Dе Коszylоwce Dе L’Eроque Еnеоlithique. Drеssе Раr Сharles Наdaсzек Рrоfеssеur А L’Universite Dе Lеороl. Lеs Моnumеnts Аrcheologiques Dе Lа Gаlісіе. — 1914. — 28 р.: 33 tаdl). Саме йому належить твердження, що дана пам’ятка була поселенням гончарів. Разом із тим, при різноманітних переміщеннях зникли записи його розкопів, що згодом породило багато плутаних суджень. Адже це були єдині довготривалі і послідовні розчистки ділянок землі на Обозі. Культовий біноклеподібний глиняний прибор Кошилівці своїми підземними старожитніми багатствами зацікавили і дослідника Леона Козловського, який відважився на Обозі провести невеликі розкопки. Підсумки своїх археологічних обстежень він також надрукував (Коzlowski Lеоn. Вudowle kultury сеramiliі mаlowanej w swietlie badan przeprowadzonych w Коszylowcach, Niеzwiskach і Вuczaczu. — Lwow: Т.Р.N.Р., 1930. — 62 s.), проте кошилівецькі сліди розгубилися в узагальнених працях ученого та перекручених припущеннях.

111
Кошилівецький глиняний амулет

Дослідник Ярослав Пастернак не закладав власного розкопу на Обозі, проте він одним із перших обумовив особливості кошилівецької кераміки. Зокрема, він пише, що у Кошилівцях переважають давні, устійнені трипільські форми. Однак, посуд стає — ширший, опукліший. З’являється нова форма: «біноклі» (умовно кажучи). Це два невеликі глиняні циліндри — вальці, порожні в середині й з’єднані між собою зверху, посередині та знизу. Обидва їх кінці, як і в «заліщицькому моноклі», розширені в формі мисочки без дна. Якщо на горішні мисочки напиналася тканина (болон), тоді це були малі подвійні барабани. Проте, можна припускати, що трипільські «біноклі» мали своє, нерозгадане ще призначення, можливо для домашнього культового обряду.

Треба додати, що вуха амфор були іноді заступлені пластичне виробленою голівкою тварини -бика, барана або цапа. На одному уламку з Кошилівців (АІbum… 37) вухо глиняного виробу зображене у вигляді півмісяця і має на обох вгору звернутих ріжках голівку маленької тваринки. Можливо так проявлялася вигадлива фантазія трипільських гончарів.

Кошилівецький розпис. У його тематиці цілковито зникає: подвійна меандрова спіраль, що давніше оббігала цілу посудину довкола. Тепер вона розвивається на окремі: волюти чи скручені лінії. Нарешті, перемагає простолінійний геометричний орнамент у прямокутних полях. Творча уява трипільського митця, в пошуках нових форм, звертається тепер до геометричних візерунків (взорів) їхнього спрощення, «заспокоєння». Поруч з мальованою столовою керамікою трапляється гірше випалений посуд для кухонного вжитку, прикрашений дряпаним (заглибленим) орнаментом і ямочками. Він чужий трипільцям, запозичений від степових племен Півдня України.

Пластика кошилівецького типу все ще стоїть на високому рівні. Масово виробляються жіночі й тваринні фігурки. У багатьох глиняних жіночих зображеннях передано: темною фарбою розпущене на плечах волосся, частини вбрання (запаска), нашийники та взуття. Сюди долучаються і культові посудини на людських ніжках.

222
Кошилівецький розпис

З-поміж дослідників Обозу яскраву сторінку вписала Валентина П. Кравець. У 1953 році під загальним керівництвом Юрія М. Заха-рука вона провела короткотривалі розкопки. У 1955-му році за їхніми наслідками Валентина Кравець підготувала рукопис під назвою «Кошилівці», який так і пролежав понад 40 років (Кравець Валентина. Кошилівці. Археологічний нарис // Збірник праць і матеріалів на пошану Лариси Іванівни Крушельницької / Ред. кол.: М. М. Ромашок (відп. ред.) та інші. — Львів: Наукова бібліотека ім. Василя Стефаника НАН України, 1998).

Тож, Валентина Кравець стверджує, що є всі підстави вести мову про наявність у Кошилівцях двох культурних шарів різного часу. А саме: один — верхній, з майданчиками; другий — нижній, із землянками і печами. Дана гіпотеза підтверджується ще й фактом, що в літературі, особливо хронологічних схемах Олега Кандиби та К. Маєв-ського при переліку поселень, де знайдено т. зв. незвиський тип кераміки, згадуються й Кошилівці. Дослідниця відзначає й таке. Зокрема, що площа урочища Обоз частково засаджена соснами, а частково використовується під селянські городи.

У східній частині урочища, при її розкопках, було виявлено: майданчик. Він залягав на глибині: 0,47-0,6 м від поверхні землі. Над ним тільки зрідка траплялися фрагменти кераміки та кістки тварин. Довжина майданчика: 8 м; ширина: 2 м. Завал стін житла, можливо не зберігся повністю, бо нижче, в бік схилу розчищено багато окремих шматків обмазки, немов кимось роз тягнутих. Під час розчистки май данчика знайдено, крім черепків, кілька скульптурок, серед яких фрагменти жіночих статуеток, го ловка бика з обламаними ріжкамк. фігурка корови.

Долівка житла вимощена глиняними вальками, які мають відбитки прутів (прутиків) чи колод, або з двох боків вони є плоскими. Вальки лежали безпосередньо на землі. У середині житла, поверх вальків, була плитчаста обмазка, уложена на площі: 1,3 на 0,7 м. Вона сильно ошлакована, що свідчить про наявність там вогнища. Біля плитчастої зашлакованої обмазки. 3 південного краю площадки, вис тупив півкруглий карниз. Він був обпалений і коли цей карниз роз бирали на розколі, виявилось, його спідня частина, яка торкалася об мазки, обпалена слабше верхньої. Подібні особливі вимостки з кар низами відомі з розкопок Є. Ф. Лагодовської на урочищі Пагурок коло села Сандраки (Лагодовская Е. Ф. Трипольское поселение в с. Сандраки Винницкой области и некоторьіе вопросьі позднего Триполья // Краткие сообщения: Инcтитута истории материальной культури УССР. Вып. 2. — С. 76).

333
Культовий біноклеподібний глиняний прибор

При розчистці долівки житла, було відкрито перепалене захоронення розбитого черепа людини. Його кістки були зібрані вкупі, під сподом площадки.Сильно обпалені дрібні кісточки людини були знайдені теж у двох місцях з південно-західного боку житла. Уже не під долівкою, а між блоками та на частково збереженій плитчастій обмазці, що була облямована глиною півкруглого карнизу. Там само виявлено верхню частину чоловічої статуетки. На місці вогнища розчищено роздавлений, сильно ошлакований посуд.

Нижче майданчика, на схилі урочища, відкрито завал печі. Її форма й контури окремих шматків обмазки свідчили, що піч була круглою та з півкруглим куполом. Черінь печі була зруйнована, але знайдено її окремі частини. Валентина Кравець припускає, що це була кухонна піч, бо ніяких ознак її виробничого призначення не виявлено.

Дослідження другого житла, розташованого також на північному схилі Обозу, дозволило простежити деякі особливості будови долівки приміщень. Глиняний майданчик було викладено масивними вальками, з одного боку рівними, а з другого — із відбитками колод. Наявні в деяких місцях долівки щілини, що утворилися через нерівне прилягання один до одного вальків, були немовби заложені шматочками обмазки. При більш уважному вивченні будови підлоги даного житла з’ясувалось, що попередньо обпалені на стороні вальки, укладали у спеціально приготовлену глиняну масу з густими домішками шамоту. За припущеннями Валентини Кравець, це зроблено у зв’язку з нерівним рельєфом ґрунту, оскільки житло будувалося на схилі урочища. Укладати вальки у тістоподібний розчин було, зрештою, зручніше. Адже тоді вони краще трималися й рівно лягали на цьому майданчику. Подібно до попереднього житла, розкопано круглу плитчасту вимазку, обнесену таким же парканчиком з глини, хоча вогнищевої частини встановити не вдалося.

Унаслідок проведених у Коши-лівцях розкопок з’ясувалося, що на Обозі пізньотрипільський культурний горизонт розташований напів-нічному схилі, доходить до берега вод Джурина. Далі на основі спостережень, можна припустити, що житлові будівлі тут були розміщені в — два-три ряди, уздовж схилу. На східному краю урочища, зораній поверхні селянських городів, зібрано керамічні фраґменти з покресленою спіральною орнаментацією. Це засвідчує: про наявність там більш ранньої пам’ятки, яка відноситься до періоду В/І, згідно періодизації Тетяни С. Пассек.

Отже, отримані у 1953 році матеріали при розкопках на північному схилі урочища Обозу — хронологічно витримані. Вони складають єдиний комплекс пізньотрипільського часу. При тому, особливе місце займає глиняний посуд. Кошилівецьку кераміку в цілому можна розділити на 3 групи.

  • Перша, найчисленніша, охоплює 2/3 наявних виробів. Вона виготовлена з добре відмуленої глини, без домішок. Поверхня посуду такої групи: підлещена, покрита рожевою чи білою фарбою. Візерунок наносився — червоною й чорною фарбами. Найбільш сталий мотив оздоблення — спіраль, що розпадається. Орнаментована верхня частина посуду (від вінчика дещо нижче найбільшої випуклості) поділена горизонтальними та вертикальними смугами на кілька часток, що розмальовані фарбою. По ній нанесено сітку дрібних багаторазових ліній, на тлі яких іншою фарбою виведено: есоподібну (хвилеподібну) спіраль. У окремих посудинах візерунок зроблений на природному тлі поверхні, тільки одним кольором — темнокоричневим або чорним.

Дана група розмальованої кераміки представлена наступними формами. 1) Широкодонні миски з конічними стінками. Окремий вид становить посуд: зі спіральне вигнутими стінками. 2) Різноманітної форми келихи. Багато їх є — біконічної форми. У одних — кінець вінчика прямий, у інших вигнутий. Деякі взірці мають ручку, що з’єднується завершенням вінчика з переломом на боці. 3) Глечики з випуклими стінками та вузькою шийкою. Такі форми відомі й на поселеннях рані-шого часу (більчецький та заліщицький), але як спостерігається, їхнє побутування продовжується й пізніше. 4) Найпритаманніша форма — кульоподібна амфора, якої не виявлено ні в заліщицьких, ні в більчецьких типах кераміки, її появу, ймовірно, потрібно пояснювати впливом із зовні, зокрема, племен культури шнурової кераміки. 5) Біноклеподібний посуд.

  • Друга група кошилівецької кераміки — вироблена також із гарно відмуленої глини, але вже з домішком: шамоту. Вона складає десь 1/3 усіх керамічних знахідок. Як правило, поверхня посуду тієї групи -без лощення й розпису. Може траплятися, що поверхня на деяких посудинах покривалась тільки однією червоною фарбою (її залишки помітні на окремих фрагментах). За фарбою маси такий посуд не відрізняється від першої групи. У формі посуду — виділяються миски, деякі глибокі миски або макітри та амфори.
  • Насамкінець третя, зовсім незначна група — це кухонна кераміка. Вона вироблялася з глини із домішкою товчених черепашок. Барва маси: сіра. Поверхня оздоблена здебільшого різними шматками, вушками-ріжками. За формою — це в основному горщики та миски. Зустрічаються горщики на ніжках (як у Сухоставі). Число знахідок такого сорту кераміки маленьке: нараховується всього кілька фраґментів.

Таким чином, розглядаючи цілий кошиловецький керамічний комплекс, загалом, можна прийти до висновку. Кошилівецька кераміка з розписом і лощенням, мабуть, призначалась для користування -як столовий посуд. Дві ж інші групи служили — для кухонних потреб. Щодо посуду для варення у печах, то такими горщиками могли бути глиняні вироби, другої, групи. Адже посудини — третьої — групи навряд чи згодилися б для такої справи.

У значенні мистецько-візерункових закономірностей кошилівець-кого глиняного посуду, слід виділити свої особливості. Ця кераміка традиційна для поліхромного розпису, що наносився чорною (чи темно-коричневою), білою та червоною фарбами. До того ж, використовувалися різні відтінки таких фарб. Передусім, суміш червоної й білої фарб давала: ясний, майже рожевий, відтінок. Одна з перелічених фарб лягала на тло, дві інші створювали орнамент. Нерідко фоном служила — природня барва глиняної поверхні посудини. Проте завжди, якщо тло і не покривалося фарбою, воно всеодно підлягало лощенню.Характер розпису кошилівецької кераміки в основному — геометричний. Якусь роль продовжують відігравати: спіральні візерунки, що виступають як додатковий мотив малюнку.

Окрім кераміки, на Обозі виявлено велике число глиняних пластичних зображень жінок, чоловіків, різних домашніх тварин. Можливо немає подібного іншого поселення, на якому в такій кількості та різноманітності траплялися б подібні вироби. Перш за все — це розмаїття жіночих статуеток. Дослідник Г. Цегак відзначав, що у збірці Музею Дідушицьких у Львові було 110 фрагментів і цілих жіночих та 12 чоловічих фігурок, які виявив на розкопках у Кошилівцях Кароль Гадачек (Сеhak Н. Рlastyka еnеоlitycznej kultury ceramiki malowanej w Polsce // Swiatowit;. — Wаrszawa. -1933. — Т.ХІV).

Жіночі пластичні зображення з кошилівецького поселення можна розділити на два різновиди: стоячі та сидячі. У свою чергу стоячі статуетки варто виокремити на постаті з роздільними й нероздільними ніжками. Усі вони вирізняються: стрункою формою зі слабо підкресленими ознаками статі. Однак, на деяких старожитностях спостерігається ряд деталей, що відтворюють прикраси та одяг трипільських жінок. Ці речі передаються за допомогою техніки розпису або прочерку (рідше), а на окремих статуетках — поєднанням одного з другим. На більшості виробів вказано намисто й підвіски. Кілька статуеток має на спині про-черки-прикраси, що нависають на плечі або є схематизованим зображенням розпущеного волосся. Подібна риса відома на статуетках із села Сухоставу (Тернопілля).

444
Геометричний розпис кошилівецької кераміки

Чоловічі фігурки виконані у тому ж стилі як і жіночі, але менш оздоблені. На окремих статуетках проглядається скісна смуга через одне плече; на одному з виліпів навколо чоловічих бедер видніються дві прокреслені лінії; на іншому -одна. Цікавою є статуетка з шоломом на голові. Статеві ознаки на всіх зображеннях позначені стримано.

На Обозі, окрім жіночих та чоловічих статуеток, виявлено багато фігурок — тварин. Перше місце з-поміж знахідок належить бику. Звертають на себе увагу зображення коня, барана, вівці, собаки. Виділяється також фігурка корови з уявно переданим вим’ям (у вигляді дірочок). Кілька фігурок із зображенням бика мають прямолінійний розпис по цілому тулубу. З-поміж кошилівецьких знахідок є збірня клиноподібних сокир, виготовлених з м’якої породи каменю (сланців). Окремі з них мають скошені кінці леза, інші — правильної, прямої форми. Деякі вироби нагадують бойову зброю. Один, цілком кулястої форми з незакінченим посверленим отвором; інший, подовгуватого овального розміру, теж із незакінченим отвором і нагадує бойову сокиру-молот.

У Кошилівцях знайдено також вироби з металу: шило та мідну намистину, сережку.

Узагальнення археологічних матеріалів з кошилівецької пам’ятки на Обозі, зокрема її керамічного комплексу, дає можливість виділити спільні риси із поселеннями пізнього етапу розвитку трипільської культури на Правобережжі України, власне з городсько-усатівсь-ким типом. Однак, знайти точну аналогію для кошилівецьких старожитностей серед поселень Подніпров’я (Євминка Козелецького району Чернігівщини, Кирилівська гора в Києві), а також поселень Колодяжне (Житомирщина), Лукаші (Баришівський район Київщини) та навіть Усатове (Біляївський район Одещини, тепер саме місто) дуже важко.

Старожитності Кошилівців доповнюються, значною мірою, знахідками з печери Вертеба (село Більче-Золоте Борщівського району Тернопілля). Тут поряд із керамікою кошилівецького типу виявлено фрагменти з відбитками шнура. Особливо цінним слід вважати вигнутий серпоподібний ніж (у 1950-і роки його місцезнаходження було невідоме); мідне 4-гранне шило та намистини з мідної пластинки у вигляді згорнутої трубки. З кістяних знахідок звідти відомі: пластинка, на якій зображено голову бика; антропоморфні кинджали (можливо статуетки-ідоли, кістяні псалії, подібні були знайдені в Усатові).

Таким чином, беручи до уваги розкопки Кароля Гадачека та Лео-на Козловського з Ґордоном Чайлдом на Обозі; періодизацію Олега Кандиби розділену на фази залягання культурних шарів Трипілля у Верхньому Подністров’ї; узагальнення Валентини Кравець про Ко-шилівці разом з її особистими дослідженнями під керівництвом Юрія Захарука — усе це дало можливість виділити окремий тип кошилівецьких пам’яток або субоб’єд-нання в трипільській культурі на кінцевій стадії її існування.

Тож, додаючи наслідки розкопок, проведених у другій половині XX сторіччя у Верхній течії Дністра, можна підсумувати, що визначилось ряд пам’яток, які відносяться до даного типу. А саме, до кошилівецького субоб’єднання Трипільське-Кукутенської археологічної спільноти зачисляються поселення розташовані в селах:

— Кошилівці, урочище Обоз, Заліщицький район Тернопілля, головне заголовкове;

— Кунисівці, урочище Станкове, Городенківський район Івано- Франківщина;

— Семенів, що коло хутора Зеленче, урочище Грушівка, Теребовлянський район Тернопілля;

— Сухостав, яке з’єднане з селом Яблунів, урочище Берестки або Ґолдри, Гусятинський район Тернопілля;

— Блищанка, пам’ятка «Блищанка-ІІ», Заліщицький район Тернопілля;

а також місто Бучач, урочище Гора-Федір, та печера Вертеба (верхній шар), село Більче-Золоте, Борщівський район, Тернопілля.

Отже, узагальнюючи про Кошилівці як знакову пам’ятку, можна стверджувати, що це — особливе трипільське поселення у значенні загального розвитку хліборобської культури в Україні.

Кошилівецька «Оранта»

Особливою знахідкою в кошилівецькому субоб’єднанні трипільсь-ко-кукутенської давньої спільноти, поза всяким сумнівом, є «Оранта». Чи не вперше звернули увагу на цю пам’ятку у 1974 році (Пеле-щишин Микола. Племена трипільської культури // Стародавнє населення Прикарпаття і Волині. Доба первіснообщиного ладу. — Київ: Наукова думка, 1974. — С. 96-167). На сторінках цієї книги зазначалося, що привертає увагу фігурка з Кошилівців із схематично переданими і піднятими догори руками у позі, яка перегукується із зображенням східно-середземноморської богині — Оранти.

У 1990-х вагомий внесок у вивчення цього творіння трипільців зробили дослідниці Віра Гупало та Марія Піцишин (Гупало Віра, Піцишин Марія. Кошилівецька «Оранта» // Науковий збірник Львівського історичного музею. — 1995. — №2-3. — С. 16-22). Своєрідність форм, як зазначають науковці, притаманна артефактам Кошилівців, що вирізняє їх кераміку на тлі знахідок з одночасових поселень суміжних регіонів.

Вивчення особливостей моделювання енеолітичних скульптурок на пам’ятках Південне-Східної Європи дозволили фахівцям із давнього мистецтва розрізняти для кожного хронологічного періоду, художні, локальні стилі. На пізньому етапі трипільської культури показовою є своєрідність, що притаманна для дрібної пластики усатівської культури в Північному Причорномор’ї (Збенович В.Г. Позднетрипольские племена Северного Причерноморья. — Киев: Наукова думка, 1974), а також культурам Чернавода в Румунії (Веrqiu D. Quelques donnees preliminaires concernant la cisilasation de Cernavoda // SА. -1964. — Т.ХІІ. — №1); Караново в Болгарії (Радунчева А. Доисторическое исскуство Болгарии: пятое-второе тысячелетие до н.э. — София-пресс. — 1972); Кошилівці у Верхньому Подністров’ї (Погожева А.П. Антропоморфная пластика Триполья. — Новосибирск: Наука, 1983. — С. 90-96). При тому, дрібна пластика з Кошилівців — це модельки оригінальної форми, де знайшла своє відображення система прийомів, яка визначена канонами образотворчого мистецтва даної культурної спільноти.

Кошилівецька «Оранта» — тривимірне зображення трипільської статуетки (зберігається у фондах Львівського історичного музею, під числом: А 21998).Ця фігурка виліплена з суцільного шматка глини. Голова відсутня. У верхній частині тулуба вона — плеската, її руки мають вигляд коротких відростків, що поєднує цю статуетку з фігурками, які почали з’являтись на середньому етапі Трипілля. Проте, у кошилівецької «Оранти», на відміну від наявних взірців, руки зображені доволі реалістично. Це вдалося передати через попарні глибокі насічки, що позначають пальці. Верхня частина фігурки у профілі прокреслена дугоподібним вільним розмахом по лінії рук і стану. Чіткими обрисами запрофільовано широкі округлі стегна фігурки, які плавною лінією переходять у прямі ноги. Невеличкі напівсферичні наліпи відтворюють груди, а вертикальна борозна -пропорції ніг, слабопрофільна опуклість — ступні і широкий карнизо-подібний виступ — — сідницю. У напрямку рук, стегон, стоп ніг простежуються наскрізні отвори діаметром 2-3 мм. Висота збереженої фігурки 225 мм.

555
Кошилівецька «Оранта»

Привертають увагу загальні обриси скульптурки, в яких відсутній наголос на ознаках материнства. Гончар, обмежений суворими канонами (ще не дослідженими), зумів передати гармонію рис статурної дівочої постаті з високим тонким станом та тендітними персами. Стопи ніг розділяє плавна, догори слабопрофільована, широка (10 мм) борозна, яка в міру видовження трохи звужується (до 6 мм) та поглиблюється. Борозна значно відрізняється від заглиблених ліній, що ними традиційно позначались (розділялись) ноги у повній їхній довжині. На думку дослідниць Віри Гупало та Марії Піцишин, такий мистецький прийом говорить про особливе призначення кошилівецької «Оранти». Борозною немовби розводяться ступні, а скульптурка набирає вигляду, ніби стоїть на розставлених майже до ширини плечей ногах. Борозна бере початок від ступнів і завершується вище колін. При тому не окреслюється верхня частина ніг, що, ймовірно, при її виготовленні й не ставилося за мету. Дослідники вважають, що ця широка борозна є своєрідною знахідкою в позначенні одягу, який обвиває ноги під час ходи, найвірогідніше — довга сукня або спідниця, що спадає до самих стоп.

З’ясування додаткових рис дає підстави говорити, що статуетка в цілому окреслює людину не просто застиглу з піднятими руками. Ось як описують стан кошилівецької «Оранти» вищеназвані вчені: «Це вихоплена й увічнена мить динамічного руху, в якому вільний широкий змах зведених до неба рук, випрямлена як струна постать, облягаюча в момент стрімкого пориву одіж, передають експресію душевного злету людини. У цій скульптурці бачиться струнка постать у довгому вбранні. Розвівши в сторони долонями назовні зведені до неба руки, вона якби розкриває перед небесами душу в єдиному поривчастому і всеохоп-люючому бажанні прилучитися до їх всемогутньої сили. Це не звичайна «прохачка», бо динаміка пози фігури яскраво говорить, що вона не прохає чогось, а священнодіє, знаходячись у містичному екстазі» (Гупало Віра, Піцишин Марія. Кошилівецька «Оранта» // Науковий збірник Львівського історичного музею. — 1995. — № 2-3. — С. 16-22). Загалом, художньо-стильові якості моделювання кошилівецької «Оранти» дозволяють розглядати її як особливу скульптурку — жрицю. Крім того, фігурки виліплені в подібній іпостасі, що трактуються як посередниці між людьми та богами, зустрічаються на трипільських поселеннях рідко (Погожева А.П. Антропоморфная пластика Трипо-лья… — С.130). Така обставина свідчить швидше про їхню важливу роль у магічній обрядовості. Зображення в статурі Оранти поширені більше в споріднених чи синхронних до Трипілля культурах: Гумельниця І-IV; Руса; Селкуца; Вінча; Турдаш; Вучедол; пам’ятках східного Середземномор’я (Мовша Т. Г. Об антропоморфной пластике трипольской культури // Советская археология. Москва. 1969. — №2. — С. 24-25). Проте, жодна із відомих фігурок з інших країв не володіє такою чистотою та виразністю ліній як кошилівецька «Оранта» (Каталог збірки «Трипільська культура»фондової групи «Археологія» Львівського історичного музею. Складений Марією Піцишин (На правах рукопису). -1995. — 31 с.: машинопис).

666
Кошилівецька глиняна підвіска

Кошилівецький слід у трипільській старожитній спільноті пов’язаний зі ще одним, до кінця не вивченим, але рідкісним пластичним виробом — кошилівецькою глиняною підвіскою полімастичного характеру (Захарук Ю.Н. Глиняний амулет из с. Кошиловци. К вопросу о трипольской пластике полимастического характера) // Советская археология. — Москва. — 1960. -№2. С. 229-235). Дослідник Юрій М. Захарук як один з перших її відкривачів відзначає, що складні релігійні уявлення енеолітичних мешканців Верхнього Подністров’я пов’язані з культом родючості, свідченням чого є амулет, знайдений у Кошилівцях.

Дослідниця Валентина П. Кравець як співвідкривач амулета також зауважує, що вдалося врятувати (під час короткотривалих розкопок 1953 року на Обозі) особливу знахідку — глиняний обпалений предмет. Він виготовлений у вигляді щита з двома наскрізними отворами вгорі. На його чільній частині — 7 наліплених сосків, а нижня сторона щитка — зовсім плоска. Виявлена пам’ятка — — унікальна знахідка, якій немає аналогів у трипільській пластиці. До того ж, додається, що загадково виглядає глиняний дзвоноподібний предмет з двома дірками по краю.

З часом вдалося з’ясувати, що кошилівецька глиняна підвіска пов’язана з культом сонячного бика. Так, поєднання образів жіночого божества та бика знайшло втілення і в глиняному «рогатому» амулеті з кількома наліпними грудьми, знайденому на пізньотрипільському поселенні Кошилівці-Обоз.

Отож, підводячи підсумок про знахідки на Обозі великої кількості глиняних скульптурок разом з «Орантою» та глинобитними печами, можна висловити думку: Кошилівці в добу свого розквіту відігравали значення — — духовного осідку трипільців і одночасно були місцем створення релігійних нам ‘яток. Разом з тим, кошилівецька «Оранта» уможливлює наближення до суті вірування трипільської спільноти. Тут постає закономірне питання: подібні зображення виготовляв звичайний майстер чи одухотворена людина, скажімо особливі трипільські гончарі-мистці-духівники?…

Хліборобська традиція прадавньої України тісно пов’язана з обожненням земної сили родючості. У життєвому зерні чоловіка його долькою є жіноче божество. Адже мати народжує, плекає, продовжує батьківський рід. Українці протягом тисячоліть пронесли, зберегли виняткове ставлення, одвічну шанобливість до жінки-матері. Адже мати — берегиня, яка народжує дітей, оберігає сім’ю, родинне багаття; дружина, яка стала чоловікові помічницею.

Ваш коментар буде першим

Коментувати

Ваш email не публікується.