Дослідження Петра Сіреджука

доктора історичних наук, професора Невідомі Заліщики (З історії міста 1752 – 1767 рр.)

У літописі Заліщик є багато білих плям. Однією з них – першовитоки міста. Населений пункт виник на землях села Заліщики. Станом на 1752 р. м. Заліщики налічували 201 будинок. Якщо припустити, що в будинку жила тільки одна родина, то на той час місто мало щонайменше 201 сім’ю. Тодіш- ня родини в середньому налічувала шість осіб. Отже, за мінімальними підра- хунками у той час міське поселення нараховувало 1206 осіб.

Щоправда, юридичне оформлення Заліщикам міського статусу відбулося лише 6 липня 1754 р. Володар міста Станіслав Понятовський у замку м. Язлівця видав жителям нововиниклого міста грамоту завірену відтиском особистої печатки на червоному сургучі. У ній зазначався правовий статус міста і його мешканців. Доречно зазначити, що у цей час у місті уже проживали євреї.

У столиці польської держави підтвердження міського статусу Заліщикам дано королем Станіславом Августом тільки 16 лютого 1767 р. В його грамоті зазначалося, що він у місті дозволяє проводити тижневі торги та два річних ярмарки: перший у свято Святого Марка, а другий – в свято Святого Михаїла, а також закласти митницю оскільки Заліщики знаходилися поруч з державним кордоном, тобто з Молдовою.

Новозасноване місто спочатку зростало за рахунок природного приросту, а потім швидко завдяки притоку сюди мігрантів єврейського, німецького і польського походження. Звісно, тут теж осідали і українці. Так, станом на 1 січня 1763 р. у Заліщиках жило 205 родин, в тому числі 99 єврейських і 106 християнських або 1230 осіб. Євреї тоді жили в 49 будинках і 34 хатинах. Отож, виходить, що 19 єврейських родин не мали власного житла і, вірогідно, мешкали у своїх заможних співвітчизників, тобто за своїм соціальним статусом були коморниками або міським пролетаріатом. Єврейська громада мала 77 синів і 70 дочок. Потік єврейських переселенців був досить великим. Так, у 1765 р. єврейська спільнота міста налічувала 122, а 1766 р. – 154 родини.

Дещо більше відомостей є про українську громаду. Встановлено, що власник міста Станіслав Понятовський своєю грамотою 12 липня 1756 р. дозволив українцям збудувати церкву. З своєї сторони на її будівництво виділив з казни 200 злотих. Будівництво святині українці розпочали 1757 р. і закінчили влітку 1759 р. Візитацію нової мурованої церкви проведено 25 листопада того року. З матеріалів візитації з’ясовано, що першим отцем заліщицької української громади був декан Дзвинигородського деканату Теодор (Федір) Дудинський. Він Богослужіння в ній проводив недовго, бо весною 1765 р. відійшов у вічність. Деякий час обов’язки священика заліщицької парафії виконував отець Теодор Яроцький з Добровлян. Нового священика кам’янецький єпископ сюди призначив 28 грудня 1765 р. Ним став отець Василь Ганкевич, який до цього був душпастиром у Торському.

Даних про польську спільноту вкрай мало. Знано тільки те, що в 1759 р. поляки зводили костел. Про їх чисельність на той час джерела мовчать. Вияснено, що християнська спільнота (українці з поляками) теж неухильно зростала. Так, якщо в 1763 р. вона налічувала 109, то 1765-го – 127, 1766 уже 130 родин.

З 1763 р. у Заліщиках стали масово осідати німці. Їх громада в 1766 р. нараховувала 55 родин. Отже, можна констатувати, що в 1766 р. у місті жило 339 родин або щонайменше 2034 осіб. Для тієї доби це було досить населеним містом. Так, в тогочасних містах проживало Галичі – 1209, Гримайлові – 1247, Косові – 1248, Чернелиці – 1392, Бариші – 1448, Хоросткові – 1704, Коломиї – 1832, Микулинцях – 1891, Калуші – 2179, Чорткові – 2226, Теребовлі – 2622, Рогатині – 2735, Городенці – 3148, Підгайцях – 3558 і Бучачі – 3668 жителів. Отож, у тогочасній добі Заліщики були середньо населеним містом сучасної Галичини.

Першими з німецьких колоністів у місті поселились Андреас Біртхнер, Йоган Боутнер, Теодор Ґотліб, Йоган Катц, Франц Клюс, Міхаель Лорштайн, Самуель Рентш, Кароль Садцілек, Криштоф Сіберт, Герман Уль, Міхаель Фірштайн та ряд інших. Вони 1767 р порушили питання перед міським магістратом та адміністрацією польського короля відкриття у місті для них національної школи і добилися свого. Така школа справді деякий час існувала. Німці Заліщик були лютеранського віровизнання. Для збереження своїх релігійних звичаїв і обрядів та збереження національної ідентичності звели у місті кірху – церкву.

Ймовірно, німці до 1867 р., коли Галичина отримала від цісаря автономію, серед інших спільнот німецька мала найбільший вплив серед міщан міста, бо ще в середині 70-х років ХІХ ст. у Заліщиках красувалися написи вивісок німецькою мовою. У теці «Заліщики» фонду львівського краєзнавця Антонія Шнайдера зберігається вирізка з тодішньої польської крайової газети мандрівника-поляка, який обурювався тим, що в місті панує німецький дух і найбільше його дратували вивіски написані німецькою мовою.

Найбільш видатною особою з заліщицьких німців міжвоєнної доби був Йозеф Шварц, який першим написав краєзнавчу працю про Заліщики і околиці, яка наукової і краєзнавчо-пізнавальної вартості не втратила і в наші. Його нащадки сьогодні проживають в Австрії.

Оскільки в 1752 – 1767 рр. Заліщики бурхливо розбудовувалися, то на новобудови йшло дуже багато лісоматеріалів. Їх спроваджували з державних лісів Самбірської економії колишньої Перемиської землі, а нині Львівської області. Так, 1765 р. звідти ліс гужовим транспортом доставили до Жидачева, а з Жидачева Дністром до Заліщик доправили 36 балок довжиною в 14 ліктів, 344 крокви довжиною в 16 ліктів, 367 платв довжиною в 14 ліктів, 2140 цивек довжиною в 12 ліктів та 24 копи лат довжиною в 24 лікті. Взамін за отримані лісоматеріали відси до Самбірської економії відправляли коней, волів, корів з телятами, ялівник. Для прикладу, в 1765 р. з Заліщик туди спровадили трьох бугаїв, вісім тельних корів, 40 робочих волів, 40 яловиць, 50 коней та 50 корів з телятами на загальну суму 13129,2 польських злотих. Там домашніх тварин розподілили по структурним підрозділам. Зокрема, в фільварки сіл Дубляни, Мединя, Озимина і Пруси. Так, 32 волів і 32 коней Заліщанщини опиналися в Озимині.

Центром Заліщик була велика ринкова площа з мурованою ратушею, яка з документальних джерел відома з 1759 р. Ринкова площа була традиційною тодішніх містобудівних традицій польської держави: квадратною. По її сто- ронах за розпорядження володаря міста збудовано великі заїжджі будинки, де в часі проведення в Заліщиках торгів і ярмарків у них ночували приїжджі купці з різних міст польської держави, а також близького і далекого зарубіжжя. Окрім ратуші окрасою міста став мисливський замок володаря Заліщик.

На заліщицьких торгах і ярмарках торгували купці зі Львова, Молдови, ймовірно, з Чернівців, Кримського ханства та Московської держави. Так, львівські купці вірменського походження тут збували привезені з Персії і Туреччини товари. Зокрема, з Стамбулу сюди на продаж вони привозили різні тканини, в тому числі і бавовняні, персидські пояси та бакалійні товари. Московські купці тут збували хутряні вироби, а молдовські вино, волів, велику рогату худобу, коней. Буковинські купці отут торгували вином, вовною, сукном, худобою і просом. Самі ж заліщицькі купці вели жваву торгівлю з Молдовою та Литвою. Як свідчить львівська митниця заліщицькі купці на ярмарках провали великі партії волів та великої рогатої худоби.

Необхідно зазначити, що тодішні заліщицькі ярмарки були дуже велелюдними і склали конкуренцію язловецьким, а тому вони підірвали їх міцність і цим спричинилися занепаду Язлівця.

На заліщицьких торгах можна було купити місцеву продукцію сільськогосподарського виробництва: яйця, каплунів (відгодованих на м’ясо півнів), курей, свиней, зернові, муку різних ґатунків, масло, солому, сіно тощо. Для прикладу, в 1767 р. курка тоді коштувала шість, каплун – 12 ґрош, 60 яєць – один злотий, віз сіна – 3, колода (65, 2 кг) вівса – 4, віз соломи – 9, колода житньої муки – 10, вепр – 18, фаска масла 22 злотих і т. д.

На теренах краю Заліщики стали значним центром не тільки крайової і міжнародної торгівлі, але й внутрішньої. У місті в 1765 р. діяло 29 крамниць. Більшість із них функціонували в міській ратуші та на ринковій площі. Усі вони знаходилися у руках єврейської спільноти.

З промислових об’єктів у той час у Заліщиках діяли цегельня, фабрика випуску сукна для потреб королівської армії, бровар, три млини та сім винниць, які мали 27 горілчаних і один пивний котли. Спиртні напої випускали з сливок. Заліщицька сукняна фабрика виробляла військового сукна на значні суми. Так, 2 жовтня 1766 р. з складів фабрики для королівського війська взято сукна на суму 54467,15 польських злотих, в тому числі для полку під командуванням пана Корицького – на 22293, 22, пана Нермонга – 20880,03 і пана Хоєцького – 11293,22.

Найбільший вклад у розбудову міста вніс відставний полковник королівського війська Оттикер, який мав свій осідок у Летячому. Він помер в 1765 р. Свою лепту теж вніс губернатор Дзвиняцького ключа М. Завірський. Правда, головна заслуга у виникненню міста, звісно, належить місцевим українцям, адже місто будувалося їх мозолистими руками і за їхні кошти: з зібраних з них податків. Отож, вони були головними інвесторами будівництва нового міста.

У цей час Старі Заліщики являли собою невелике село, яке складалося з 45 селянських господарств. Окрім них у селі ще жив один шляхтич. Його жителі в 1765 р. відробили 2055 тяглої і 988 днів пішої панщини. Селяни розводили у своїх господарствах домашніх тварин та тримали пасіки. Зокрема, у них було один озимок, четверо лошаків, сім підсвинків, 28 волів, 28 телиць, 39 свиней, 40 коней, 47 ялівок, 49 корів і 79 овець та 165 вуликів бджіл. Отже, можна констатувати, що тваринництво у цім селі було багатогалузевим і складалося з вівчарства, конярства, свинарства, скотарства та пасічництва.

Нововиникле місто Заліщики зразу стало адміністративно-господарсь- ким центром Дзвиняцького ключа, до якого входили села Старі Заліщики, Дзвиняч, Бедриківці, Блищанка, Дуплиська, Добровляни і Жирівка. Окрім Дзвиняцького ключа його власник магнат Станіслав Понятовський володів і Язлівецьким ключем, якому з сіл Заліщанщини підпорядковувалися Буряківці, Дорогичівка, Кошилівці, Летяче, Попівці, Садки, Свершківці, Слобідка Цапівці (Поділля) і Шутроминці. До наших днів дійшли інвентарі цих сіл за 1765 – 1767 рр., які відтворюють демографічну ситуацію, соціально-економічне становище населення, економічну характеристику населених пунктів із зазначенням їх тодішньої інфраструктури. Зокрема, в Летячому діяв тартак-лісопильня та корчма. Подібна інформація є також по кожному поселенню Дзвиняцького ключа.

Наведена вище оглядова інформація нами почерпнута із справи ІІІ/224 (Документи до історії м. Заліщик і околиць) опису «Акта камеральні» фонду «Архів скарбу Коронного», яка сьогодні зберігається в Головному архіві давніх актів у Варшаві. Ця справа налічує близько 240 аркушів автентичних документів написаних від руки тогочасною польською мовою. Одні з них написані красивим каліграфічним почерком, а тому легко читаються, а другі гірше, але з горе пополам можна прочитати і перекласти на українську мову.

Було би добре якби хтось із місцевих краєзнавців або науковців з Тернополя у програмі підтримки національного книговидання, а це – окрема стаття районного бюджету, їх усіх переклав з оригіналу на українську мову, відповідно опрацював та подав детальну історію першовитоків Заліщик, соціально-економічну характеристику обох ключів. Таке видання було би великим внеском в українську медієвістику і урбаністику, а також безцінним подарунком наступним поколінням.

Ваш коментар буде першим

Коментувати

Ваш email не публікується.