Дослідження передскіфського періоду Тернопілля Київським університетом.

Малєєв Ю. // Археологія Тернопільщини. — Тернопіль, Джура, 2003. — с. 109 — 115с.

Першими пам’ятками кінця бронзової — початку залізної доби на Тернопільщині стали видатні Михалківські скарби, які відразу одержали світову відомість. Це була сенсаційна подія, про яку повідомляли тогочасні газети та часописи багатьох країн.

У 1878 р. на березі р.Нічлави у с.Михалків теп. Борщівського району після нічної зливи був знайдений унікальний скарб золотих речей. У1897 р. під час земляних робіт на тій же дорозі був відкритий другий скарб. Більша частина знайдених тут предметів тоді ж потрапила до приватних осіб і назавжди загинула для науки. Загальна вага збереженої частини становила біля 7,5 кг. Це місце привернуло увагу археологів і неодноразово досліджувалось спеціалістами з різних міст. Найбільш повна публікація матеріалів міститься у праці Кароля Гадачека [15].

У скарбах знаходились золоті чаші, багато орнаментовані діадеми, браслети та шийні гривни, чудові зооморфні та лучкові фібули, злитки золота, моток золотого дроту, біля 2,5 тис. намистин та ін. (Рис. 1). Багата орнаментація цих виробів має складний символічний характер і свідчить про їх приналежність до предметів культури фракійського гальштату, які використовувались переважно під час магічних дій та святкувань, пов’язаних з культом сонця і родючості [13].

Велика увага, яку привернули до себе Михалківські скарби, спричинила не бажаний напрямок наступних досліджень цього періоду, обмежений пошуками скарбів та окремих бронзових предметів без їх зв’язку з поселеннями. Як не дивно, внаслідок такої спрямованості пошуків був відкритий ряд скарбів того ж періоду. Визначними пам’ятками стали великий скарб бронзових виробів із с.Грушка на Прикарпатті, який належав майстру ливарнику і призначався для переплавки, як джерело сировини.

Значної уваги заслуговує великий скарб бронзових виробів, знайдений у 1937 р. біля с. Голігради Заліщицького повіту. Він містив 57 предметів кінської збруї, які належали двом бойовим коням [19]. Таке однобічне дослідження матеріалів не могло служити основою для широкого висвітлення досліджуваного періоду.

Досягненням у вивченні передскіфського періоду був початок дослідження поселень, хоч їх наслідки не були опубліковані. У 1931 р. Т.Сулімірський провів розкопки на полі «Вигошів» біля вже згаданого с. Голігради. У закладених ним двох розкопах були вперше відкриті сліди напівземлянкових жител, які містили характерну кераміку [18:38]. Тоді ж Т.Сулімірським та Я.Пастернаком були проведені перші розкопки поселень на полях «Вікно» та «Поле Петринське» у сусідньому селі Новосілка-Костюкова. Пізніше за результатами розкопок першого поселення у Голіградах І.К.Свєшніков запропонував для великої групи населення, яке населяло Західне Поділля та Прикарпаття у гальштатський період, назву голіградська [12]. Таким чином поселення «Вигошів» у Голіградах Заліщицького району стало епонімною пам’яткою.

На основі вивчення бронзових виробів, без врахування даних розкопок поселень, з’явився ряд узагальнюючих праць. Важливе значення мала робота К.Журовського, яка вийшла у 1949 р. [19]. У ній зібрані відомості про бронзові скарби та окремі знахідки, відомі у передвоєнний період. Значна їх частина загинула під час Другої світової війни.

Значно активізувалась пошукова робота на Тернопільщині у післявоєнний період. Цьому сприяло створення у 1940 році Львівського відділу Інституту археології АН УРСР у Києві, а потім Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові. Активно включився у дослідницьку роботу обласний краєзнавчий музей. Наслідком цього було значне розширення кола пам’яток. З’явився ряд робіт на матеріалах розкопок та праці синтетичного і теоретичного характеру.

У 1956 р. Тернопільська археологічна експедиція Львівського історичного музею під керівництвом І.К.Свєшнікова провела розкопки гальштатського поселення біля с.Федорівка (нині Тудорів) Гусятинського району [11:17-22, табл. III-V].

У 1967 р. Західно-Подільська експедиція Інституту суспільних наук АН УРСР під його ж керівництвом провела розкопки голіградського поселення біля Мельниці-Подільської та археологічну розвідку, під час якої був обстежений ряд гальштатсь-ких пам’яток [14:200].

У 1968 р. експедиція того ж інституту (Л.І.Крушельницька) провела розкопки поки що єдиного на Тернопільщині гальштатського могильника біля с.Колодрібка Заліщицького району [1:26-29] та розташованого неподалік поселення.

З 1969 р. розпочала свої роботи Тернопільська (з 1975 р. Дністровська) археологічна експедиція Київського університету ім. Тараса Шевченка під керівництвом автора.

У 1969-1972 рр. вона проводила розкопки багатошарового поселення у м. Заліщики. Вже із самого початку робіт, проведених нами на поселенні, було встановлено, що культурний шар містив матеріали різних хронологічних періодів, починаючи з неолітичного часу. Найраніші матеріали відносяться до культури лінійно-стрічкової кераміки та трипільського періоду. Найбільша кількість житлово-господарчих комплексів та речових знахідок належить до голіградської культури. Були досліджені житлові, господарські та опалювальні споруди зі значною кількістю матеріалів липицької культури, а також печі-кам’янки ранньослов’янського періоду.

Голіградський шар займав набагато більшу площу, ніж поселення інших розташованих тут культур. Воно обмежувалось долиною струмка Ущилівка і займало площу 25 га., закінчуючись на уривчастих схилах корінного берега Дністра. На розкопаних ділянках були відкриті житла двох типів, які відносяться до голіградського етапу — напівземлянкові та наземні з однією або декількома печами. Опалювальні споруди розташовувались як у приміщеннях, так і за їх межами.

Напівземлянкові житла мають у плані форму неправильного прямокутника із сильно заокругленими кутами. Наприклад, житло 2 мало прямокутну форму та було орієнтоване кутами по сторонах світу. Довжина його північно-східної стінки становила 4,6 м, а протилежної південне-західної — 4,8 м. Довжина північно-західної та південно-східної стінок дорівнюють відповідно 4,15 та 4,9 м. У східному куті житла знаходилась глинобитна піч розміром 95 х 80 см. її стіни та склепіння мали основу сплетену з лози, яка з обох сторін була обмащена товстим шаром глини [2:108,110].

Інші житла мали овальну форму. Так, житло № 6 являло собою овальне заглиблення розміром 5,15 х 3,25 м, вирізане у материковому суглинку, і мало вертикальні стінки та рівну добре утрамбовану підлогу, яка знаходилась на глиб. 13 см. Приблизно у центральній частині долівки зберігся розвал печі круглої форми діаметром 1,55 м. її черінь була викладена з річкової гальки й обмазана глиною [3:88-89].

Значний інтерес становить унікальне наземне житло № 3. Тут по рівній лінії розміщені поставлені на ребро кам’яні плити, заглиблені у підлогу житла з добре утрамбованої глини. Вони розташовані так, що між ними розміщувались стовпи діаметром 25-45 см, які утримували стіни та перекриття житла. Стінка житла проходила по лінії північ-південь, друга — по лінії захід-схід. Відстань між стовпами 1,6-2,6 м.

Усередині цього житла вздовж його східної стінки розміщувались три глинобитні печі подібної між собою конструкції. Черінь з обпаленої глини товщиною 3 см мала по краю потовщений бортик товщиною 6-8 см. Про конструкцію стін та перекриття печей свідчать значні уламки обпаленої глини, які мають на собі чіткі відбитки каркасної конструкції [2:108,109].

Це житло було наземним, видовженим з півночі на південь. Поперек нього знаходились внутрішні стіни, які розділяли його на три частини, у кожній з яких, судячи по наявності печі, мешкала окрема родина. Спільний дах об’єднував проживання близьких родичів.

Найбільш масовим матеріалом у голіградському шарі, як і на поселенні в цілому, є типова для цього періоду кераміка різноманітних форм та призначення. Одержані внаслідок розкопок матеріали дали багату інформацію про будівельну та господарську діяльність населення, яке проживало у Заліщиках на пізньому етапі існування голіградської культури.

Суттєвим досягненням у роботах Київського університету було відкриття та дослідження принципово нових пам’яток голіградської культури — городищ. Починаючи з 1972 р., впродовж багатьох років проводились систематичні планомірні розкопки найбільшого городища цієї культури, розташованого біля с. Лисичники Заліщицького району [4; 6; 17], та розкопки і обстеження великої кількості розташованих неподалік поселень. Була досліджена система фортифікаційних споруд, які чадійно прикривали городище.

Воно розташоване в урочищі «Під валом» на плато на правому березі глибокої долини р. Серет. На протилежному лівому березі ріки знаходиться урочище «Вигошів» с. Голігради, на якому розташоване епонімне поселення. Плато з північно-східної та південно-східної сторін обмежене крутими неприступними скельними схилами рійного берега ріки. Глибина їх сягає до 200 м. З південно-західної сторони протікає струмок Вовчків, глибока долина якого з обох сторін, у тому числі і зі сторони городища, являє собою круту скелясту стінку. Таким чином, з трьох сторін городище має надійні природні укріплення. Відкритою була тільки напільна сторона. Тому саме тут на плато на найбільш короткій ділянці довжиною 415 м були споруджені вал та рів, які закінчувались на протилежних уривчастих схилах і створили надійне оборонне кільце (рис. 2). Вали збереглись до нашого часу на максимальну висоту Зм, а максимальна глибина рову становить 3,5 м. Розрізи валу показали, що він був насипаний з мішаного ґрунту, отриманого під час копання рову. Під гумусним шаром збереглись сліди кам’яної вимостки, яка покривала фронтальний схил валу та рову до його основи, якою служила оголена суцільна вапнякова плита. Щоб зберегти максимальну крутизну рову та запобігти її оповзанню, поверхня каменів була покрита обпаленою глиняною обмазкою.

Досліджувались добре продумані та надійно обладнані в’їзди, які були складовою частиною укріплень. Один шлях вів через річку Серет на поселення у полі Вигошів. З трьох в’їздів найбільш досконалий був зроблений зі сторони струмка Вовчків, що має глибоку долину. У верхній частині цієї долини на поверхню виходять скельні породи вапняку. В одному місці від цієї суцільної платформи відділились великі скелі. Між ними був влаштований проїзд, а скелі були використані як оборонні башти. Верхня скеля мала з фронтальної сторони вертикальні схили та висоту 8 м і зручний вхід її на вершину. Нижче по дорозі на городище знаходилась ще одна скеля висотою 10 м. Для включення її у систему оборони між обома баштами була споруджена стіна шириною 8 м та очевидно висотою на рівні вершин обох башт. З зовнішньої сторони цієї стіни знаходились складені з великих кам’яних блоків панцирі товщиною по 2 м. Внутрішню частину цієї стіни становила глиняна забутовка, яка з’єднувала усі три шари. Стіна була споруджена не тільки для об’єднання скель у єдину систему, а й для переходу захисників на форпост. Таким чином кожний, хто намагався проникнути на городище, повинен був проїхати під перехресним обстрілом по вузькому коридору шириною 3-4 м та довжиною 56 м між кам’яною стіною та баштами. На підступах до башти знаходилась стіна з великих кам’яних блоків, яка змушувала в’їжджати на городище почергово під двостороннім обстрілом. На великій площі захищеного з усіх сторін городища знаходились напівземлянкові та наземні житлові та господарські споруди.

Це городище було споруджене мешканцями навколишніх поселень, у тому числі і епонімного, та служило для них сховищем. Багато з них були відкриті та обстежені Київським університетом [5:54, 55].

Важливим досягненням було дослідження на городищі Лисичники великого святилища. Воно перекривалось оповзнем внутрішнього схилу валу, який порушив первісний стан жертовника. Від нього залишились тільки великі фрагменти обпаленої глиняної обмазки товщиною 5-7 см з рівною згладженою поверхнею. У вигляді жертв хтонічним богам приносились зооморфні статуетки, які зображували коней, корів, овець, свиней. Про їх жертовне призначення красномовно свідчить фігурка бичка, яка зображує тварину з міцним тулубом, великою головою і широким чолом, на якому модельовані повернуті вперед роги. Видовою ознакою є рельєфно переданий защипом підгрудок, який звисає від морди до передніх ніг. Висота фігурки 3,1 см. У верхній частині масивної шиї ще до обпалювання скульптурки зроблений великий поперечний надріз. Таким чином фігурка була підготована до символічного заклання ще в процесі її виготовлення.

У 1976 та 1979 рр. експедиція Київського університету проводила розкопки великого гальштатського городища біля с. Кривче Борщівського району [4; 6; 17]. Городище знаходиться на високому плато над селом Кривче в урочищі «Вал», яке являє собою великий мис на плато правого берега р. Циганки (ліва притока р. Нічлави, лівого допливу Дністра). Річка омиває мис з північно-східної та південно-східної сторін; з заходу протікає струмок, який утворює глибокий яр зі скелястими уривчастими схилами. Береги мису зі сторони ріки разом з берегами струмка утворюють важкодоступні природні укріплення. В північній частині територія городища відкрита і легкодоступна. Тому саме тут були споруджені оборонний вал та рів довжиною 670 м, які закінчуються на протилежних крутих схилах. Таким чином, було замкнуте оборонне кільце, яке охоплювало територію 38 тис. кв. м.

В наш час рів у значній мірі розораний, а висота валу у найбільш збереженій ділянці становить 2,2 м. від дна рову. Поперечний розріз показав, що вал був насипаний з гумусного ґрунту і материкової глини, одержаних під час риття рову. Як і на городищі Лисичники, фронтальний схил валу був укріплений камінням та обмазаний глиною, що було ефективним засобом проти осування валу. На городищі просте-жена велика густота забудови. У трьох розкопах досліджено 5 напівземлянкових жител овальної та прямокутної форми, які були споруджені вздовж схилів та неподалік від оборонних споруд. Кожне житло мало одну чи дві опалювальні споруди: піч чи вогнище. Крім опалювальних споруд у житлах, на городищі досліджені печі, що розташовувались за їх межами. Усі вони мали типову конструкцію, схожу до тих, що зустрічаються на поселеннях культури Гава-Голігради — вимощену каменем черінь та перекриття і стіни, в основі яких міститься конструкція з плетеної лози. Досить частими об’єктами на городищі були господарські ями різних форм та призначення.

У розкопі І на глибині 0,3 м. від сучасної поверхні знаходився плоский камінь розміром 13x24x7 см, який накривав поховальну урну. На глибині 0,2 м під ним знаходилась велика посудина тюльпаноподібної форми, у якій містились залишки кремації: вуглики, обпалені кістки, молочні зуби. На основі строків прорізування зубів було встановлено, що тут була похована дитина 8-Ю років. Поряд з поховальною урною, прикрашеною невеликими подвійними наліпними виступами, знаходився супроводжувальний інвентар, який являв собою в основному скупчення роздавлених посудин.

Унікальними є знайдені на городищі антропоморфні статуетки. Одна з них збереглась майже повністю. Вона плоска у перетині і зображує жінку з високою стрункою шиєю та вузькою талією. На її лицьовій стороні наколами позначені груди, два ряди намиста та дві підвісочки на шиї. Два ряди таких же наколів є на талії (поясок). На зворотній стороні вертикальними прорізними лініями позначені спадаючі на спину коси. На лопатках нанесено орнамент у вигляді «ялинки». Такий же орнамент вкриває руки, плечі і нижню частину фігурки.

Приблизно в цей же час на гальштатському городищі Теляк (Румунія) була знайдена статуетка такого ж типу. Після опублікування антропоморфних статуеток з Кривче та Лисичників проф. Ласло запропонував для цього типу антропоморфної пластики термін статуетки типу Кривче-Теляк, під яким вони ввійшли в науку [16]. Значна густота поселень, сконцентрованих біля городищ, свідчить про їх функції городищ-сховищ. Тут в період небезпеки могли укритись мешканці навколишніх відкритих поселень. Біля городища Лисичники їх налічується 24. Разом з тим матеріали розкопок дають підстави розглядати їх також як місця постійного проживання. Можливо, вони виконували певні адміністративні функції. Враховуючи їх захищеність, тут розміщувались святилища. На городищі Кривче, як і Лисичники, були знайдені антропо- та зооморфні статуетки, які мали сакральне значення, а тому повинні були зберігатись у безпечному місці. Зовсім поруч було знайдено Михалківські золоті скарби, що також трактуються як культові. Кривче є найбільш східним городищем цієї культури. Недалеко від нього знаходиться інше городище, значно більше за розмірами — Лисичники. Відстань між цими пам’ятками 19 км. Укріплені поселення (городища) були безпечним місцем для розміщення святилищ.

Городище Кривче являло собою одну з найбільш густозаселених пам’яток, яка дала велику кількість матеріалу. Тут найпотужніший культурний шар, значна густота розташування житлових та господарських споруд і велика кількість керамічного матеріалу. Очевидно, саме тут знаходився родоплемінний центр, який був також культовим осередком пам’яток культури Гава-Голігради на території на схід від Карпат.

Верхній Дністер, Прут та їх притоки мають долину з крутими скелястими схилами, що створює зручні умови для будівництва городищ. Проте їх картографування показує, що будівництво городищ велось на західній стороні річкової долини, а з фронтальної сторони зі сходу вони додатково прикривались важкодоступною долиною ріки, форсування якої разом з крутими схилами було значною перешкодою. Досконалі штучні укріплення споруджувались для запобігання штурму з тильної сторони. Археологічний матеріал показує, що споруджувались вони на пізньому етапі існування городищ.

Дослідження гальштатських городищ свідчить, що їх спорудження у Верхньому Подністров’ї та Попрутті пов’язане із загрозою степових номадів. У кінці IX-VIII ст. до н.е. вздовж південних кордонів лісостепу споруджуються чорноліські городища, які припиняють своє існування у VII ст. до н.е. їх поява фіксується наявністю у лісостепу характерних для степових кочовиків передскіфського часу предметів озброєння та кінської збруї.

Проведені на гальштатських городищах дослідженні не простежили слідів військових дій, але знайдені поряд з ними скарби, предмети озброєння та парадної кінської збруї свідчать про напружену ситуацію. У Середньому Подністров’ї присутність степових кочівників фіксується за характерними для них предметами озброєння та кінської збруї. На Тернопільщині такі предмети представлені кістяним наконечником стріли чорногорівського типу з городища Лисичники (рис.4,2), аналогічним стрілам з Високої Могили та Малої Цимбалки. Цим же часом датується і бронзовий наконечник стріли з поселення Заліщики, який знаходився разом з бронзовим гаком-застібкою від бронзової оковки бойового пояса . Предметами кіммерійського озброєння та кінської збруї у Подністров’ї можна вважати кинджал з Руських Фільварків (Кам’янець-Подільський) , Мошанецький скарб (Буковина) та суцільнолиті вудила з псаліями з Теремців (Хмельниччина).

Кочівницькі елементи з’являються у Середньому Подністров’ї у VIII ст. до н.е. У цей же час з деяким випередженням споруджуються на цій території гальштатські городища, які проіснували до VII ст. до н.е., тобто до появи т.зв. скіфів Західного Поділля. В цей же час на східному пограниччі території, зайнятої гальштатським населенням в нижній течії р. Збруч, вздовж її правого (західного) берега на Тернопільщині була споруджена система валів та ровів, яка стала передньою лінією оборони зі сторони степових кочовиків. На передньому плані цієї оборонної лінії, як і в інших укріплених місцях, знаходилась глибока долина р. Збруч.

Література:

1. Крушельницька Л.І. Північне Прикарпаття і Західна Волинь за доби раннього заліза. — К., 1976.

2. Малєєв Ю.М. Розкопки поселення голіградського типу в м. Заліщики на Дністрі //Вісник Київського університету. Серія історії. — № 13. — 1971. — С. 106-111.

3. Малєєв Ю.М. Продовження розкопок на поселенні Заліщики//Вісник Київсько- го університету. Серія: історичні науки. — № 15. — 1973. — С. 88-91.

4. Малєєв Ю.М. Гальштатські городища північно-східного Прикарпаття//Вісник Київського університету. Серія: історичні науки. — Вип. 20. — 1978. — С. 109-116.

5. Малєєв Ю.Н. Памятники голиградского типа в нижнем течении р. Серет// Археологические исследования на Украине в 1976-1977 гг. (Тезиси докладов XVII конференции Института археологии АН УССР). — Ужгород, 1978.

6. Малєєв Ю.Н. Гальштатские городища в Западной Подолии й Прикарпатье// Межплеменньїе связи зпохи бронзи на территории УкраиньІ. — К., 1987. — С. 86-99.

7. Малєєв Ю. Гальштатская пластика Верхнего Поднестровья//2Ьогпік ПІогоПске] [аКиїїу ипіуегзіїу Котепзкепо. Нізіогіса. Коспік ХХХІХ-ХЬ. — Вгаіізіауа, 1989.

8. Малєєв Ю. Култова халщатска пластика от лесостепното Поднестровие//Архе-ология. — София, 1992. — Кн. 2.

9. Малєєв Ю. Скульптурки жінок культури Гава-Голігради//Старожитності Верхнього Потисся та суміжних регіонів. Карпатика. — Ужгород, 1998. — Вип. 5.

10. Свєшніков І.К. Пам’ятки голіградського типу на Західному Поділлі//МДАПВ. — 1964. — Вип. 5. — С.40-66.

11. Свешников И.К. О символике вещей Михалковских кладов//Советская архео-логия. — 1968. — № 1. — С. 10-24.

12. Свешников И.К. РаботьІ Западно-Подольской експедиции/’АО. — 1967 г.

Ваш коментар буде першим

Коментувати

Ваш email не публікується.