HrestinaБуринюк Христина Петрівна народилася 8 листопада 1991 р. в м. Заліщики. Почала писати вірші в 9 років. Закінчила Заліщицьку школу ім. О.Маковея. З 2009 року — студентка Буковинського медичного університету (факультет педіатрії). Друкувалася в газетах і в збірці творів молодих літераторів Тернопільщини «Перші ластівки». Активна членкиня Клубу творчої молоді при центральній районній бібліотеці.

«Відлуння моеї душі» — перша збірка поезій Христини Буринюк. Автор передмови «За законами долі» — Петро Сорока, член Національної спілки письменників України.

 

 

Христина Буринюк

Відлуння моєї душі.Поезія. — Тернопіль: Сорока. — 2009. — 48с.

burin

Живемо, наче пливемо у вальсі ,
Два кроки разом , лиш один вперед.
Та не забудем зорі ми прекрасні
І дідуся смачний бджолиний мед.
Ми народились з вами на Вкраїні ,
Що, наче квітка , краща поміж всіх,
І високо над нами небо синє,
Попереду світанків вічний лік.
Тебе не проміняємо ніколи,
Не віддамо нікому ту красу .
Зелений край — безмежні ті простори,
Яскраве сонце й неземну красу.
Бо ти одна , дарована нам Богом ,
Зачарувала нас красою рік,
І подихом прекрасним, і здоровим
Ці почуття нести будем повік.

***

Коли на небі сонце ,
А у душі журба —
Заглянь і ти в віконце
Й побачиш там життя.
Подивишся на мене,
Й на те , що навкруги ,
Адже там є й веселе ,
Там і пісні, й казки.
Не присипляй так рано
Усе своє життя ;
Не повністю погане
Добро нам закрива.
Не думай що там далі,
А лиш живи й радій.
Життя — це довге раллі,
Що сповнене надій .
Поглянь же ти на небо-
У ньому стільки мрій!
Вони навколо тебе ,
Вони в душі твоїй.
А мрії — це так добре ,
Як мрієш — та й живеш,
І , не впустивши горе ,
Ти казку розпочнеш .
В тій казці буде радість
Й багато світлих мрій,
І не розрушить слабість
Тих сповнених надій.

***

Мені так тяжко на душі чомусь,
Усе навколо видається марним ,
Але не падати я силами клянусь,
Адже навколо нас таке все гарне.
Я вірю тим очам,що дав мені Господь,
І небу тому , що пливе над нами .
Не хочу бачити я вдалині турбот ,
А тільки шлях , що сповнений зірками.
Не хочу , щоб дощі ходили по п»ятах,
А лиш , щоб сонце освітило душу —
Добро нехай просвітиться думкам
Для цього бути сильною я мушу.
І хочу я , щоб сон цих почувань
Моє життя розпочинав щоранку ,
І , щоб земля ця, сповнена страждань,
Була , мов світло променів світанку.
Я мрію , щоб життя наше буяло,
Як спіла вишня пізньої весни ,
І серце кожного прилюдію заграло,
Й свідомість не забула ті казки .
Нехай не згубиться та казка,що матуся
Розказувала донечкам й синам ,
Й за тебе , матінко, Марії помолюся ,
Адже любов даруєш діточкам .

Також читають

Ваш коментар буде першим

Коментувати

Ваш email не публікується.